НОВОСТИ

Похмілля? Відродження!

ТЕГИ:

В. В. Марченко, доцент, Національний аграрний університет

В. Г. Опалко, асистент, Національний аграрний університет

Хміль – ціна стратегічна сільськогосподарська культура. Плоди хмелю використовуються у харчовій, легкій і лакофарбовій промисловості, парфумерії та фармакології. Продукція хмелярства вкрай необхідна для пивоваріння, тому що у плодах хмелю містяться специфічні біологічні речовини, без яких неможливе приготування якісного пива. Вся продукція хмелярства використовується таким чином: близько 90 % її йде на виробництво пива, а решта – на потреби легкої і лакофарбової промисловості, парфумерії та фармакології.

Серед трьох відомих видів хмелю у виробництві найбільш поширений хміль звичайний. Для пивоваріння вирощують сорти хмелю, що відносяться до виду хмелю звичайного (Humulus lupulus L.), а у виробництві використовують тільки шишки. Культура містить такий компонент як альфа-кислота, що надає пиву особливу пікантну гіркоту.

Хміль являє собою багаторічну дводомну кучеряву високостеблеву рослину, що відноситься до сімейства коноплевих і займає серед усіх технічних культур особливе місце за походженням і поширенням, агротехнікою і значенням. Це рослина з багаторічним коренем і щорічно відмираючими однорічними стеблами, росте на одному місці до 20 років, вимагає добре окультурених ґрунтів, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив.

Фото 1. Похмілля? Відродження!

Шишки хмелю містять понад 400 різноманітних сполук з лікувальними властивостями, а також велику кількість гірких речовин з дуже сильними антибіотичними та іншими лікувальними властивостями, які більше ніде не зустрічаються. Крім цього, хміль містить велику кількість вітамінів, понад 90 поліфенольних сполук та 220 компонентів ефірних олив.

Для виробництва хмелю необхідне спеціальне обладнання – шпалери, хмелезбиральні агрегати, обладнання для післязбиральної обробки врожаю. Однак, незважаючи на особливості біології і складність агротехніки, хміль – високоприбуткова сільськогосподарська культура. При середній врожайності хмелю 10 – 12 ц/га рентабельність його виробництва складає 45 –50 %.

В Україні хміль почали виращувати у промислових масштабах ще в ХІХ-му столітті, а на початок ХХ-го він був популярним у багатьох європейських країнах. Вітчизняне хмелярство досягло вершини виробництва в 70 – 80-х роках минулого століття. У кінці 80-х культуру вирощували на площі 10 тис. га, а валовий збір сировини досягнув 8 тис. т. Для задоволення внутрішнього попиту достатньо було 20 – 25% зібраного, решту продавали, в основному, в Росію та країни Заходу. Українську сировину купували знані у світі «пивоварні» країни Німеччина та Чехословаччина. На той час Україна займала п’яте місце у світі з виробництва хмелю після США, ФРН, Китаю та Чехословаччини, а галузь було однією з найбільш успішних галузей сільського господарства України.

Вітчизняний продукт і до цього часу настільки цінний, що його згадують на російських пивних інтернет-сайтах. Ще 15 – 20 років тому більша частина російського і все українське пиво виготовлялось з використанням української сировини. А сьогодні вітчизняні пивовари змушені імпортувати хміль, тому що в країні його вирощують вкрай недостатньо. Лише 30% потреби нашої пивоварної промисловості задовольняють місцеві виробники. А якщо врахувати той факт, що пива з кожним роком виробляється все більше, то потреба у цій культурі постійно зростає, і вона стає високорентабельною культурою, попит на яку зростає. Тому є нагальна необхідність у закладці нових хмільників та відновленні хмелярства загалом.

Нині хміль вирощують більш ніж у 25 країнах світу на загальній площі близько 87 тис. га. Виробництво хмелю на пострадянському просторі зосереджено головним чином в Україні (70% площ). У нашій державі виробництво культури поширене в зоні Полісся на території 48 районів дев’яти областей, а найбільше у Житомирській, Рівненській та Волинській областях. Це викликане ботаніко-біологічними особливостями культури. Вона погано росте, розвивається та плодоносить, якщо його вирощувати в більш теплих кліматичних умовах і на менш кислих ґрунтах, ніж у згаданих регіонах.

Хміль вирощують з метою одержання шишок, що використовуються переважно в пивоварній промисловості. Зелені стебла і листя після збирання шишок застосовують для готування силосу і трав'яного борошна, що служать цінним кормом у тваринництві.

Продукцією галузі є брикетований, гранульований хміль, його екстракти та комбіновані препарати. В перерахунку на альфа-кислоту, приблизно 30% світового споживання продукції припадає на гранульований продукт, 30% – на екстракт і лише 40% – на натуральні шишки.

Великий і малий цикли, більше вологи

Період розвитку рослин хмелю прийнято розділяти на великий і малий цикли. Під великим циклом варто розуміти тривалість розвитку посівів культури від посадженого черешка саджанця до природного відмирання головного кореневища. Малий цикл життя хмелю може тривати протягом одного року і включає процеси, що відбуваються в рослині, викликані зміною часу року. Він поділяється на два основних етапи: відносний чи зимовий спокій і період вегетації.

Культура вимоглива до умов зовнішнього середовища, які досить суттєво впливають на його ріст, розвиток та врожайність. Вона мало вибаглива до температури, легко витримує сильні зимові морози та весняні заморозки. До вологи хміль вибагливий, що зумовлено інтенсивним формуванням великої вегетативної маси. Найсприятливіший для культури помірний теплий та помірновологий клімат із середньорічною температурою повітря 8°C і сумою опадів за рік 500 – 600 мм. Більше всього вологи посіви потребують у першій половині вегетації, особливо у червні, коли середньодобовий приріст пагонів досягає 25 см.

Рослини хмелю виявляють підвищені вимоги до вмісту в ґрунті елементів живлення. На створення 1 ц шишок витрачається приблизно 7 кг азоту, 5 кг фосфору та 10 кг калію. Для забезпечення розвитку посівів щорічно вносять органічні та мінеральні добрива. Органічних добрив (підстилковий гній та компости) дають у кількості 20 – 30 т/га під основний обробіток. Мінеральні добрива вносять у два етапи: фосфорно-калійні добрива (600 – 700 кг/га) застосовують восени, а азотні (200 – 300 кг/га) – весною.

Вегетаційний період триває від початку весняного відростання пагонів до дозрівання шишок – залежно від сорту та району вирощування 100 – 120 днів.

Культура має характерні риси росту і плодоносіння, які в залежності від природних умов і застосовуваної агротехніки, можуть змінюватися навіть у межах одного сорту. Основні закономірності росту і розвитку рослин однакові для всіх оброблюваних сортів.

Фото 2. Похмілля? Відродження!

Сорти: смачні та запашні

Важливим резервом підвищення врожайності і поліпшення якості хмелю є впровадження у виробництво високопродуктивних селекційних сортів. Розрізняють ароматичні та гіркі сорти культури. Перші мають чітко виражений аромат та надають пиву особливу привабливість і духмяність. Але вони, на відміну від других, містять значно менше основного компоненту, заради якого хміль і використовують у пивоварінні – альфа-кислоти. Якщо у гірких сортах міститься від 6 до 10 % альфа-кислоти, то в ароматичних – від 3,5 до 6%. Серед гірких тепер вирощуються і високо смолисті сорти з вмістом альфа-кислоти до 14%.

До ароматичних сортів, що культивуються в Україні, відносяться Клон-18, Золото Полісся, Слов’янка, Заграва, Аромат Полісся, Гайдамацький, а до гірких високо смолистих – Альта, Зміна, Кумир, Потіївський, Регент. Серед них інтенсивними сортами, які дають урожайність 26 – 28 ц/га є Золото Полісся, Слов’янка та Заграва. Для правильного підбору сортів у кожному конкретному випадку важливе значення має знання основних господарсько-біологічних особливостей районованих сортів, які по довжині вегетаційного періоду поділяються на ранньостиглі, середньоранні і середньостиглі.

Розмножується хміль як насінням, так і кореневищами. Розмноження насінням називається генеративним, а частинами рослин – вегетативним. Основу організації виробництва посадкового матеріалу хмелю становить вирощування супер-суперелітних,  суперелітних і елітних черешків і саджанців і передача їх у розсадникові господарства для закладки маткових плантацій. Розсадникові господарства на маткових плантаціях заготовлюють посадковий матеріал першої репродукції, що надходить у господарства для закладки виробничих хмільників. Основний, більш простий і доступний для всіх хмільницьких господарств спосіб одержання високоякісного посадкового матеріалу – вирощування саджанців хмелю у відкритому ґрунті. Крім того, в даний час широко застосовують прискорені способи вирощування саджанців хмелю в умовах закритого ґрунту – теплицях, плівкових парниках і тунелях.

Фото 3. Похмілля? Відродження!

Збудувати хмільник – вже півсправи

Закладання хмільника – найбільш складний і відповідальний етап у технології, що зв'язано з науково обґрунтованим вибором ділянки під хмільник, організацією його території, підбором сортів, підготовкою ґрунту і суворим дотриманням технології посадки. Перспективний план розвитку хмільництва складають на тривалий термін. У ньому відбивають загальну площу для культури і план закладки по роках, ремонт існуючих і реконструкцію старих хмільників, план вирощування саджанців, врожайність і валовий збір хмелю, одержуваний прибуток. Робочий план закладки хмільників є первинним вихідним документом, у якому відбивається потреба в робочій силі, добривах, посадковому матеріалі, технічних засобах.

Хміль на одній ділянці вирощують 12 – 15 років, а за високого рівня агротехніки – 15–20 і навіть більше років. В залежності від сорту використовують відповідні схеми посадки саджанців. Найбільш розповсюджені – 3х0,75 м и 3х1 м. Перший варіант потребує 4,4 тис. саджанців на 1 га, а другий – близько 3,4 тис. Густіше потрібно висаджувати кущі на бідних ґрунтах, а на чорноземах рідше, щоб рослини, які інтенсивно розвиваються на початку сезону, не затіняли одне одного.

Система заходів щодо підготовки ґрунту під закладку хмільників є важливим заходом і включає основний і передпосадковий обробіток. Роботи починаються з побудови основних ліній – головної й осьової, котрі розташовані перпендикулярно одна до іншої. Уся подальша розбивка – установка меж і рядів усередині її – зводиться до побудови на місцевості ліній, рівнобіжних основним.

Хміль – кучерява рослина. Обов'язковою умовою для нормального росту і плодоносіння цієї культури є наявність підтримок. Для навішування і кріплення підтримок застосовують спеціальні спорудження – шпалери. У хмільництві застосовують кілька шпалер, що підрозділяють на три групи: високі (6 – 7 м), що мають вертикальні підтримки; середні (5 – 6 м) з похилими підтримками і низькі (нижче 5 м) шпалери, що поєднують горизонтальне і вертикальне зведення.

Будівництво шпалер – одна з трудомістких робіт. Спеціальних машин для будівництва шпалер вітчизняна промисловість не виготовляє, тому для виконання багатьох робіт використовують машини, застосовувані в інших галузях. Термін експлуатації шпалер залежить від виду і якості матеріалу, використовуваного на будівництві, застосування залізобетонних приставок та ін. З метою подовження терміну експлуатації шпалерного обладнання проводять два види ремонту – поточний і капітальний.

Для посадки хмелю застосовують лісо- і розсадосаджальні машини. При схемі посадки 70х25 см на 1 га висаджують 55 – 60 тис. черешків. Двох вузлові черешки зашпаровують на глибину 6 – 8 см, а одно вузлові на 4 – 5 см.

Для одержання високих стійких врожаїв хмелю вирішальне значення має своєчасне і якісне проведення всіх технологічних операцій по догляду за рослинами як на молодих, так і на плодоносних хмільниках. Основним завданням агротехніки по догляду за хмільниками є створення сприятливих умов для росту і розвитку рослин, що забезпечують одержання високих врожаїв гарної якості. Від правильної організації робіт з догляду за молодими посадками хмелю залежить приживлюваність саджанців, інтенсивність росту рослин, час вступу їх у плодоносіння і врожайність.

Обрізка головних кореневищ – основний агротехнічний прийом, при якому видаляють підземні частини старих стебел і бічні кореневища з метою правильного формування головного кореневища і підтримки його на заданій глибині, що забезпечує нормальне функціонування, довголіття і високу продуктивність рослин хмелю. У комплекс агротехнічних заходів щодо догляду за рослинами хмелю в літній період входять такі операції як пасинкування, пінцирування і карбування.

Пасинкування – видалення бічних пагонів і листів у нижній частині стебла на висоті до 0,6 – 0,7 м, проведене з метою перерозподілу поживних речовин з нижньої частини рослини у верхню плодоносну частину.

Пінцирування – укорочування бічних паростків після утворення на них другої пари листів у ярусі до 2 м від поверхні ґрунту з метою збільшення кількості утворених суцвіть.

Карбування – видалення верхівок основних стебел. Карбування виконують у тому випадку, якщо стебла виростають вище шпалери на 15 – 20 см. Її проводять з метою припинення надмірного росту стебел і створення умов для розвитку бічних галузей і суцвіть.

У комплексі заходів по догляду за хмільниками важливу роль відводять хімічному захисту. Хміль ушкоджується великою кількістю шкідників і хвороб. На уражених плантаціях різко знижується врожайність хмелю, погіршується товарна якість шишок, відбувається ослаблення рослин, багато з яких гинуть.

Фото 4. Похмілля? Відродження!

Хмільний врожай – інші півсправи

Збирання і післязбиральна обробка хмелю – завершальний етап у виробництві хмелю. Збирання починають у період стиглості шишок. У цей час шишки набувають золотаво-зелений колір, в них міститься оптимальна кількість гірких смоло подібних речовин, ефірних олій та ін. Ці властивості шишок хмелю зберігаються протягом 12 – 15 днів. Тому дуже важливо вчасно забрати і зберегти врожай до сушіння.

На відміну від інших рослин хміль характеризується наявністю в шишках гірких речовин. У фазі технічної стиглості шишок зміст вологи в них складає 75 – 80 %. Тому свіжозібраний хміль не може довго зберігатися, його варто негайно висушити. Після сушіння кількість вологи в шишках складає 9 – 11 %.

Збирання хмелю є трудомістким процесом. У період збирання врожаю необхідно залучати до 30 працівників на 1 га. З метою збереження якості спілий хміль збирають за 10 – 12 днів.

При врожайності 10 ц/га сухого хмелю на збирання шишок з 1 га витрачається 250–270 людино днів. Тому для правильної організації роботи необхідно попередньо визначити потребу робітників, тари, підготувати збиральну техніку, хмельосушарки, визначити кількість паливно-мастильних матеріалів.

До збирання хмелю приступають при досягненні технічної стиглості шишок, що визначається наступними ознаками: колір шишок змінюється з трав'янисто-зеленого в золотисто- чи жовто-зелений; вони сформовані, лусочки щільно притиснуті; шишки при стиску шелестять, пружинять, мають сильний хмелевий запах, особливо при розтиранні їх руками; у середині шишок знаходиться багато золотаво-жовтих блискучих зерен.

По завершенню збирання шишок життєві функції рослин продовжуються. В цей період спостерігається відтік поживних речовин з наземної частини рослин у підземну. Зокрема, з наземної частини у підземну переходить понад 25 % азоту, близько 20 % - фосфору та 15 % - калію. Цей процес триває до повного відмирання стебел. Тому зрізувати стебла доцільно лише після їх природного відмирання. Зрізування проводять на висоті 20 – 25 см від поверхні землі.

Зібрані шишки хмелю у своєму складі містять 75 – 80 % вологи. Якщо шишки з такою вологістю зберігати без спеціальної обробки, то його якість значно погіршиться. Тому свіжо зібрані шишки хмелю активно вентилюють відпрацьованим після сушіння повітрям. Але активне вентилювання не забезпечує повне збереження властивостей та якостей шишок, тому що зайва волога видаляється не повністю, а лише до 50 %. Тому основним способом збереження цінних якостей шишок хмелю є висушування його нагрітим повітрям до оптимальної вологості. Щоб отримати тонну сухого хмелю необхідно висушити 5 т свіжозібраного врожаю.

У зв'язку з тим що шишка хмелю складається з тонких пелюстків і товстого стерженька, висушування частин шишки відбуваються нерівномірно - пелюстки висихають швидше стерженька. У свіжо висушеному хмелі пелюстки мають вологість 4–5 %, а стерженьки – 10 – 13 %. Для того, щоб волога рівномірно розподілялася усередині шишки, хміль піддають дозріванню.

У висушених шишках присутня мікрофлора, яка при зберіганні хмелю може привести до зниження його якості. Тому висушена до вологості у 13% сировина відлежується, піддається сульфатації, що захищає шишки від розвитку в них мікроорганізмів, тобто при цьому відбувається її консервування. Сульфатація хмелю – це обробка висушеної сировини і тієї, що відлежалася, сірчистим ангідридом. Технологічну операцію проводять у спеціальних камерах, обладнаних витяжним вентилятором і піччю для спалювання сірки.

Для більш тривалого зберігання хміль пресують і пакують у мішки, виготовлені з джутової чи джутово-кенафной тканини. Крім того, для збільшення терміну збереження на кілька років і оптимального використання цілющих речовин хмелю його переробляють у гранули, брикети й екстракти.

Успішне дотримання технології післязбиральної обробки хмелю вимагає врахування особливостей будівлі шишок, властивостей корисних для пивоварства й інших споживачів речовин, біохімічні процеси, що відбуваються на всіх етапах його обробки, а також впливу на ці процеси умов зовнішнього середовища й інших факторів.

Для того, щоб виробництво хмелю стало рентабельним, необхідно досягати врожайності не менше 10 – 12 ц/га при базисному вмісту альфа-кислоти 3,5 %. Але в наш час є сорти, які дають значно вищу врожайність при більшому вмісті альфа-кислоти. Як свідчать результати наукових спостережень, для того щоб повністю окупилися витрати на введення в дію нового хмільника необхідно 4 – 5 роки. При цьому врожайність повинна бути вище точки беззбитковості і становити не менше 14 – 15 ц/га.

Весь технологічний процес виробництва і переробки хмелю необхідно здійснювати при мінімальних витратах палива, електроенергії, робочої сили для того, щоб продукція була не тільки якісною, але і дешевою. Слід також прагнути до інтенсифікації процесів обробки і зберігання продукції. Це дозволить не тільки підвищити продуктивність технічних засобів, але і завершити збирання хмелю в стислий термін у той період, коли в ньому накопичуються в максимальній кількості альфа-кислоти й інші корисні речовини, що визначають пивоварні якості.

 

 

ВИДЕО
СОБЫТИЯ