НОВОСТИ

Депестицидизація на старті

ТЕГИ:

Відмова йде поступово

 

Свят Філатов

 

В ООН закликали уряди та правителів усього світу посилити контроль над пестицидами, небезпечними для навколишнього середовища. Загальна мета – поступова відмова від шкідливих речовин у світі. Причина такого радикального кроку полягає в тому, що в останні роки кількість хімічних засобів захисту сільгоспкультур від бур’янів, грибків, комах та інших шкідників відчутно збільшилася. Ускладнюється негативний вплив на навколишнє середовище та здоров’я населення, надто всіх, хто прямо чи опосередковано пов’язаний з аграрною сферою. ООН застерігає про здатність пестицидів акумулюватися у вигляді решток у сільгосппродукції, в організмах тварин і, звичайно ж, у навколишньому середовищі. Особливу увагу представників ООН привертає знищення бджіл, від яких у сільському господарстві безпосередньо залежить урожайність. Незважаючи на те, що розвиток технології виробництва пестицидів позитивно вплинув на аграрну сферу назагал і посилив темпи зростання сільгоспвиробництва, про екологію забувати все ж таки не варто. Що й роблять в ООН.

 

Крок за кроком у хімзахисті

Речовини, що відлякують або знищують шкідників, виник­ли ще на ранньому етапі розвитку цивілізації, з появою землеробства. Коли стародавні аграрії стикнулися з такими проблемами, як бур’яни, хвороби рослин і шкідники, стартувала й боротьба за врожай на століття і тисячоліття. Триває вона й донині. Історики стверджують: ще стародавні шумери протягом 1500 р. до н. е. для боротьби з комахами та кліщами активно задіяли сполуки сірки. У Стародавньому Єгипті перед тим, як занурити зерно до сховищ, його змішували з пилом і золою, що сприяло поліпшенню безпеки зберігання та захищало від деяких комах-шкідників. Крім цієї методики в землях Ра, Осіріса й Тота широко використовували кадильниці, піроліз і нагрітий гній газелей. Вважалося, що цей засіб здатен відлякувати мишей і щурів у зерносховищах. Може, воно й працювало, хто знає? Ми ж нині не використовуємо гній газелей. Стародавні китайці для того, аби захистити свої цитрусові від шкідників, застосовували хижих мурах. Є згадки й про аграрні практики древніх греків: в «Іліаді» й «Одіссеї» описується божественне обкурювання сіркою (елемент 16‑ї групи, виявляється, був популярний у різних куточках світу). Загалом, ді­оксид сірки (SO2), який утворювався в процесі горіння, вбивав хворобо­творні мікроби, відганяв комах. Із сараною боролися вогнем. Були й мудреці, філософи, досвід і рекомендації яких люди використовували з належною повагою, бо віддано вірили своїм авторитетам. Серед таких був Демокріт, який надавав практичні поради сільгоспвиробникам тих часів: до прикладу, для захисту рослин від комах філософ рекомендував обробку настоєм маслин. Для обробки насіння пропонував сік заячої капусти, в складі якого містяться органічні кислоти й дубильні речовини, що негативно впливають на збудників хвороб. Ділився своїми рекомендаціями з боротьби проти хвороб рослин і шкідників філософ Пліній Старший. Теофраст (Феофраст, Хвеохвраст тощо) разом з Арістотелем вважається заснов­ником ботаніки та географії рослин. А загалом у Стародавній Греції і згодом у трохи молодшому Римі, крім сірки, аграрії у простирадлах (бо ходили ж приблизно саме в такому одязі), професіонали та любителі, активно використовували ртуть і миш’як. Причому римляни особливо педантично ставилися до розташування та облаштування своїх зерносховищ. Вони намагалися все продумати й встановити їх так, щоб будівлі або взагалі перебували під землею й не мали доступу повітря, або добре продувалися вітром. Порожні комори обробляли складом вапна, подрібненого листя деяких рослин та осаду нефільтрованої оливкової олії (amurca). Авіценна рекомендував для боротьби з комахами шишки кипариса, полин, мирт і листя олеандра, а в Середньовічній Європі, крім рослинних речовин, стали вже активніше задіювати неорганічні. Вдавалися і до допомоги магії, але про це, мабуть, іншим разом, і за нагоди. У XVI ст. з’являються докладніші рекомендації щодо методів хімічної боротьби з хворобами рослин і шкідниками. Рилів’є де Сер перед сівбою рекомендував знезаражувати насіння сечею (аміак), учений Паркінсон 1629 р. у сочевині бачив чимало користі й активно агітував її використовувати для лікування раку на деревах. У ХVIII ст. для протруювання насіння використовували мідь, ртуть і миш’як. Вони, між іншим, вважаються пестицидами першого покоління. Із половини XIX ст. хімічні препарати для захисту рослин стали виробляти особливо активно. 1867 року працювали зі сполуками миш’яку, з 1880 р. у США стали використовувати полісульфіди кальцію, 1887 р. у Франції в Бордо П.‑М. А. Мійярде та У. Гейон для захисту виноградників від цвілевих грибів Plasmopara запропонували суміш із розчину мідного купоросу (CuSO4 · 5H2O) та вапняного молока – Ca(OH)2. Це поєднання небесно-блакитного кольору дістало назву бордоської рідини.

Із 1890 р. у Німеччині стали використовувати емульсію кам’яновугільних масел. 1896 року почали розробляти гасово-мильні та гасово-вапняні емульсії, а також використовувати нікотин-сульфат. 1913 року в Німеччині часів Першої світової війни почали протруювати насіння із застосуванням ртутноорганічних пестицидів (РОП). До пестицидів першого покоління належать і синтетичні інсектициди органічного походження. Серед них можна назвати застосовуваний дотепер 4,6‑дінітро-о-крезол (ДНОК), а також фенотіазін тощо. Протягом 1920‑х рр. ДНОК використовували в різних препаративних формах проти зимуючих стадій певних видів комах у плодових насадженнях, а згодом – ще й для боротьби проти деяких бур’янів. До переліку пестицидів першого покоління потрапили також украй шкідливі сполуки миш’яку, причому добові норми витрат таких миш’яковмісних інсектицидів становили 4‑10 кг / га. Просто жах! Для тих, хто знається на таких цифрах: показник токсичності ЛД50=1,8‑5 мг / кг.

 

Хіт ДДТ

1939 року швейцарський хімік Пауль Герман Мюллер відкрив інсектицидні властивості ДДТ (діхлордіфенілтри­хлорметилметан). За допомогою цього хлорорганічного пестициду було знищено безліч небезпечних для здоров’я людини комах, переносників тифу, малярії, інших захворювань. Із 1943 р. ДДТ стали виробляти в промислових масштабах, після 1945 р. пестицид активно застосовували для знищення шкідників у сільському господарстві та лісівництві. 1948 року Мюллер отримав Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини «За відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути». Примітно, що де­який час цей пестицид вважався безпечним для людини і його розпилювали навіть на пляжах за присутності відпочивальників. До початку 1960‑х рр. у світі щороку виробляли 400 тис. т ДДТ, а на частку сільського господарства припадало 70‑80 % цієї кількості. Департамент сільського господарства США та уряд Швейцарії, наприклад, популяризували його як засіб проти колорадського жука.

Уперше про небезпеку використання пестицидів оголосила у своїй книзі під назвою «Мовчазна весна» 1962 р. американський біолог Рейчел Карсон. Вона заговорила про шкоду ДДТ і його метаболітів для птахів, навколишнього середовища, здоров’я людини. У цій праці автор торкалася питання резистентності до шкідників. Вихід книги у світ виявився подією резонансною, яка наробила галасу, але ДДТ все одно ще застосовували впродовж десяти років. Однак шкоду ДДТ для ґрунту, птахів, земноводних, риб і морських організмів і для людини все ж таки визнати довелося. Першою країною, яка заборонила ДДТ з екологічних міркувань, стала Швеція: тут від пестициду офіційно відмовилися 1970 р. За нею пішли інші країни, але повністю від ДДТ світ не відвернувся аж до самих 1990‑х рр., і в деяких, навіть не поодиноких випадках досі використовує.

До прикладу, 2004 р. стала діяти Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (СОЗ). Ця міжнародна угода регулює використання ДДТ: дозволено його застосування винятково як засіб для боротьби з комарами, що переносять збудника малярії. 2006 р. експерти ВООЗ заявили про припустимість застосування ДДТ у приміщеннях в африканських країнах, позаяк там малярія є дуже серйозною проблемою і користь від пестицидів вища, ніж шкода, яку вони можуть заподіяти навколишньому середовищу та здоров’ю людини. Важливо також відзначити появу та розвиток на початку 2000‑х рр. узгодженої на глобальному рівні системи класифікації та маркування хімічних речовин (GHS, Globally Harmonized System of Classification and Labelling of Chemicals). В основу цієї методики оцінки покладено напівлетальну середню дозу (ЛД50 / LD50), яка спричинила смерть половини членів експериментальної групи щурів за введення речовин перорально й дермально.

Крім діхлордіфенілтрихлорметилметану в XX ст. для боротьби зі шкідниками залучили й інші хлор-сполуки, а також ті, що містять фосфор інсектициди й карбамати. Проти хвороб – тіо, дитіокарбамати, органічні сполуки ртуті та інші хімічні сполуки. Найбільшим відкриттям у царині захисту рослин від бур’янів став синтез препаратів групи 2,4‑Д. Усе це належить до так званого другого покоління хімічних засобів захисту. У третій генерації асортимент препаратів відчутно розширився (синтетичні піретроїди, похідні сульфонілсечовини, азоли тощо). А проти кліщів, нематод та інших шкідливих організмів стали виробляти комбіновані пестициди й хімічні сполуки нового типу.

2017 р. міжнародна асоціація Pesticide Action Network (PAN) у своєму звіті представила дані по 106 країнах, де містився список із 370 активних компонентів пестицидів та їх комбінацій, які було заборонено. Сюди потрапили стійкі органічні забруднювачі, що довго перебувають у навколишньому середовищі, й генотоксичні препарати, які можуть спричинити мутації, пороки розвитку або навіть онкологію. Засоби, нині дозволені до застосування, можуть нашкодити лише в разі перевищення встановленого дозування.

 

У зоні уваги

Офіційно пестициди визначаються як хімічні засоби, які використовуються в сільському господарстві, й більш широко – в АПК для знищення бур’янів, хвороб, шкідників і паразитів. Якщо простіше, це група отрут різного призначення. Проте ось у чому біда: зовсім без них просто ніяк не можна. Принаймні, на сьогодні. Мало місце твердження, що в разі, якщо людство візьме та несподівано разом відмовиться від «хімії» на полях, то втратить щонайменше половину продовольства планети. Чи є можливість дозволити собі таку розкіш?

Як пестициди використовують близько 700 індивідуальних хімічних речовин. Із них виготовляють кілька тисяч препаративних форм, а найширше застосовують не більше 200 пестицидів. За хімічним складом ці речовини поділяють на:

  • неорганічні (сполуки барію, міді, ртуті, сірки, фтору, а також хлорати та борати);
  • препарати рослинного, бактеріального та грибного походження (антибіотики, бактеріальні та грибні препарати, піретрини та фітонциди);
  • органічні (алкалоїди, нікотинові похідні та неонікотиноїди, а також металоорганічні, фосфорорганічні та хлорорганічні). Ця група найширша, і до неї належать пестициди високої фізіологічної активності.

За цільовим призначенням класифікація пестицидів ще ширша: акарициди (проти кліщів), бактерициди (проти бактерій – збудників хвороб рослин), біопестициди (біологічні пестициди), гербіциди (проти бур’янів), десиканти (висихання рослин перед збиранням урожаю), дефоліанти (спричиняють опадання листя), інсектициди (знищення комах-шкідників), зооциди (проти тварин-шкідників), молюскоциди («антимолюск»), нематоциди (знищення нематод), регулятори росту рослин (впливають на ріст і розвиток) і регулятори ферментів (біокаталізаторів), протруйники насіння (передпосівна обробка), родентициди (вид зооцидів проти гризунів), фуміганти (газоподібні речовини проти шкідників, збудників хвороб, а також для захисту рослин), фунгіциди («антигрибок») і хемостерилізатори (стерилізація комах).

За способом проникнення і механізмом дії розрізняють контактні (зіткнення), кишкові (потрапляють до організму з їжею), системні (проникають до судинної системи, спричиняючи загибель шкідників і збудників хвороб), а також фумігативні (проникають до організму через органи дихання).

 

Користь і шкода

Насправді, за допомогою всієї цієї хімії можна зробити чимало корисного. Наприклад, до цього «інструментарію» входять цілком зрозумілі нам консерванти та антибіотики, які просто життєво важливі в харчовій промисловості, медицині та ветеринарії. У сільському господарстві саме завдяки пестицидам досягається висока врожайність, передбачуваність результату, витривалість культур, стійкість під час зберігання та перевезення. Не дивно, що в серйозному агробізнесі, коли сільськогосподарське виробництво дістає промисловий розмах, пестициди використовують вельми активно. Серед вад цих речовин слід виокремити вплив на здоров’я та зниження мікроелементів під час їх використання. Вчені скаржаться на руйнування біоценозів з огляду на використання пестицидів, а бджолярі – на скорочення популяції бджіл.

Для навколишнього середовища найбільшу проблему становлять пестициди з групи стійких органічних забруднювачів. Це – високотоксичні препарати, що погано розчиняються у воді, вони мобільні в харчових ланках, мають біокумулятивні властивості у жировій тканині, здатні нагромаджуватися в живих організмах і, взагалі, це пекельна отрута. До заборонених препаратів цієї групи належить, наприклад, альдрин (I категорія, вкрай небезпечний за ступенем впливу). Інші заборонені пестициди містять у складі хлорорганічні та ртутьвмісні речовини, а також похідні фурану та інші хімічні сполуки: дильдрин, ендрин, мірекс, хлордан, гептахлор, гексахлорбензол, ДДТ, токсафен тощо.

Найчастіше в сільському господарстві використовуються альфа-циперметрин, бета-циперметрин, біфентрин, дельтаметрин, диметоат, зета-циперметрин, лямбда-цигалотрин, мелатіон, метилбромід (бромистий метил), перметрин, піриміфос-метил, прометрин, пропіленгліколь, флуфеноксурон, фосфід алюмінію, фосфід магнію, фосфін, циперметрин, хлорпірифос, циклогексанон. Крім аграрного спрямування пестициди застосовують у лісовому господарстві, енергетиці, залізничному транспорті й будівництві.

2015 р. Міжнародне агентство з вивчення раку віднес­ло гербіциди гліфосат і 2,4‑Д до категорії «можливих канцерогенів». 2017‑го експерти ООН заявили про те, що твердження про потребу у використанні пестицидів для забезпечення харчової безпеки не є правдивим. І дедалі частіше стали з’являтися дані про отруєння пестицидами, застереження від використання надто шкідливої хімії, що може спричинити смертельні отруєння, ендокринні та онкологічні захворювання, порушення в розвитку, стерильність, а також хвороби Альц­геймера та Паркінсона. Не дивно, що все це серйозно відлякало людей від використання пестицидів. Які будуть наслідки? Автор переконаний, що так чи інак, ця інформаційна хвиля пройде, і пестициди спокійно використовуватимуться. Можливо, нового покоління, чом би й ні?

Нещодавно на зборах Комісії з фітосанітарних заходів (КФЗ), а ця подія проходить щороку, затвердили нові стандарти. Мета – запобігти поширенню шкідливих організмів, зокрема й високоінвазивних. Тут слід зазначити, що КФЗ є керівним органом Міжнародної конвенції з карантину та захисту рослин (МКЗР). Ухвалені нещодавно стандарти містять новий. Завдяки йому і здійс­нюватиметься керівництво за вдосконаленими методами фумігації. Причому тут було прописано температурні вимоги, а також визначені стандарти з тривалості застосування та кількості фумігантів.

ВИДЕО
СОБЫТИЯ