НОВОСТИ

Менша глибина обробітку – менше і вовчка соняшникового

ТЕГИ:

Агроекологічні основи контролювання забур’яненості та поширення вовчка в посівах соняшнику в Степу України

 

Олександр Цилюрик,

доктор сільськогосподарських наук,

 

Сергій Шевченко,

кандидат сільськогосподарських наук,

Дніпровський державний аграрно-економічний університет

 

 

За рівнем конкурентоспроможності щодо біологічного пригнічення бур’янів соняшник поступається зерновим колосовим звичайної рядкової сівби (пшениця, ячмінь, овес), однак переважає такі просапні культури як кукурудза та сорго. Гербокритичний період у соняшнику становить 35‑40 днів і триває від сходів до початку фази утворення кошиків. Біологічною основою такого явища є повільний ріст рослин на початку вегетації, а технологічною – широкорядний спосіб сівби, який створює сприятливі умови для проростання насіння бур’янів. Тобто олійна культура потребує надійного захисту на 1‑5 етапах органогенезу насамперед від першої, найпотужнішої хвилі бур’янів, оскільки в цей проміжок часу культурні рослини не здатні заповнити вільні екологічні ніші в агрофітоценозі. Після змикання рядків і формування потужної кореневої системи рослини соняшнику позбавляють бур’яни енергетичного живлення й успішно конкурують за життєвий простір, за винятком вовчка соняшникового, який продовжує паразитувати на рослинах олійної культури, адже через свої біологічні особливості не потребує додаткового освітлення нижнього ярусу агроценозу для своєї життєдіяльності.

У системі агротехнічних заходів, спрямованих на зменшення потенційної та фактичної забур’яненості, важливе місце займають науково обґрунтовані сівозміни та основний обробіток ґрунту. При застосуванні різних способів безполицевого обробітку до 50 % загальної кількості насіння бур’янів зосереджено в шарі 0‑10 см, що може мати як позитивні, так і негативні наслідки. За низької культури землеробства на такому агрофоні існує потенційна небезпека підвищення шкодочинності бур’янового компонента агрофітоценозу. Водночас локалізоване у верхньому шарі насіння бур’янів підпадає під вплив різких коливань температури і вологості ґрунту, в результаті чого частина їх втрачає схожість, інша – скорочує період біологічного спокою, за сприятливих умов швидко проростає і знищується до сівби, під час догляду за посівами чи після збирання олійної культури.

 

Умови досліджень

Досліди проводилися в польових стаціонарних умовах Інституту зернових культур НААН України на території землекористування дослідного господарства «Дніпро» та Ерастівської дослідної станції впродовж 2011‑2015 рр.

Схема досліджень містила дві зерно-паро-просапні та зерно-просапну сівозміни із насиченням у структурі посіву соняшнику 12,5 %, 20 та 33,3 %:

До схеми досліду входили також три кардинально різні системи основного обробітку ґрунту, а саме полицева оранка (під усі культури сівозміни) диференційована (дисковий, плоскорізний, чизельний і полицевий обробіток) і системи нульового (без обробітку ґрунту з використанням прямої сівби соняшнику сівалкою GreatPlains YP825A) та мілкого мульчувального обробітку ґрунту (фактично та сама диференційована система, але всі обробітки ґрунту проводили на дещо меншу глибину, замість чорного пару закладали ранній пар із основ­ним обробітком ґрунту навесні). Обробіток ґрунту проводили такими знаряддями:

  1. полицева оранка – плугом ПО-3‑35 на глибину 20‑22 см під ячмінь ярий та соняшник, 23‑25 см під кукурудзу, 25‑27 см під чорний пар (восени);
  2. чизелювання – чизелем ChiselPlow на глибину 14‑16 см під соняшник і ячмінь ярий (восени);
  3. дискування – бороною БДВП-6,3 на глибину 10‑12 см під ячмінь ярий та чистий пар (восени);
  4. плоскорізне розпушування – комбінованим агрегатом КШН-5,6 «Резидент» або КР-4,5 на глибину 14‑16 см під кукурудзу і 12‑14 см під соняшник (восени) в ранньому пару (навесні).

Схема досліду містила дві системи добрив у сівозмінах:

  1. без добрив + пожнивні рештки;
  2. N30-60P30-45K30‑45 + пожнивні рештки.

Мінеральні добрива вносили навесні розкидним способом під передпосівну культивацію. З метою зниження загального фону забур’я­не­ності застосовували ґрунтовий гербіцид Аватар (діюча речовина ацетохлор) – 2,5 л / га та проводили культивацію міжрядь. У варіанті нульового обробітку ґрунту використовували гербіцид Раундап у дозі 4 л / га. Всі інші елементи агротехніки були стандартними та загальноприйнятими для степової зони.

 

Особливості забур’янення

Несприятливі погодні умови для вирощування соняшнику були 2012 року. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК)у період найбільшого водоспоживання рослин у фазі бутонізації (травень – перша половина червня) дорівнював: 2011 р. – 0,8; 2012 р. – 0,6; 2013 р. – 0,7; 2014 р. – 0,9; 2015 р. – 0,8. Показник ГТК менше 0,7 свідчить про наявність ґрунтово-повітряної посухи, яка негативно впливає на формування та налив насіння олійної культури.

На початку вегетаційного періоду соняшнику ступінь забур’яненості посівів був низьким та середнім (за шкалою І. Веселовського). Найменш засміченими агрофітоценози були несприятливого за зволоженням 2012 року, що пояснюється насамперед швидким зневодненням верхнього (0‑10 см) шару ґрунту навесні (третя декада квітня, перша і друга декади травня).

Переважно (2011, 2013, 2014, 2015 рр.) спостерігали сталу тенденцію збільшення кількості бур’янів за мілкого та нульового обробітку ґрунту і прямої сівби в 1,3‑1,5 раза порівняно із зяблевою оранкою. В середньому за роки досліджень рясність їх на ділянках за застосування безполицевих знарядь дорівнювала 10,4‑15,1, полицевої оранки – 7,1‑12,4 шт. / м2 (табл. 1).

табл. 1

Слід зазначити, що в аномально посушливому 2012‑му забур’яненість посівів соняшнику перед першою культивацією міжрядь, навпаки, більшою виявилась у варіантах полицевого обробітку ґрунту (11,2‑12 шт. / м2). Зменшення присутності тут дикорослих видів рослин у 0,7‑2,3 раза за мілкого ґрунтозахисного обробітку зумовлене, на наш погляд, залученням у кругообіг великих обсягів (порівняно з 2011, 2013, 2014, 2015 рр.) соломи, яка істотно підсилює фітотоксичність ґрунтового середовища, обмежує надходження сонячної радіації до поверхні ґрунту, створює фізичну перешкоду для проростків бур’янів. Імовірною причиною гальмування проростання їх насіння на цьому агрофоні може бути також понижений вміст у ґрунті мінерального азоту навесні, внаслідок часткового використання його мікроорганізмами при розкладі рослинного субстрату з широким співвідношенням вуглецю до азоту.

У процесі вегетації рослини соняшнику в агрофітоценозах нарощували вегетативну масу та змикали листя в міжряддях, створюючи оптично щільні посіви на початку фази бутонізації. Ступінь затінення ґрунту при цьому на окремих ділянках був різним, що в кінцевому результаті істотно впливало на розвиток конкурентних відносин, пов’язаних із повторним забур’яненням і накопиченням вегетативної маси бур’янів. На час збирання врожаю порівняно з весняним визначенням забур’яне­ність посівів олійної культури на удобреному фоні в середньому зменшилася в 1,6‑4,2 раза, однак у варіантах без добрив на тлі мілкого та нульового обробітку вона знижувалася неістотно та залишалася практично без змін (відповідно 10,4‑13,1 та 9‑12,4 шт. / м2) (табл. 2).

табл. 2

В останньому випадку йдеться про другу хвилю бур’янів, появі якій сприяло закінчення дії ґрунтового гербіциду Аватар, випадання дощів у другу половину вегетації соняшнику, послаблення біологічної конкурентоздатності культурних рослин. Кількісні величини забур’яненості посівів у фазі повної стиглості насіння становили за полицевої системи обробітку ґрунту – 2,6‑5,2 шт. / м2, диференційованої – 4,1‑8,1, мілкої та нульової – 5,5‑12,4 шт. / м2, що вказує на збереження закономірностей, притаманних весняному періоду.

Внесення мінеральних добрив помітно змінює умови життєзабезпечення культурних рослин і бур’янів, а також характер конкурентних взаємовідносин між ними. Агрохімічні речовини, з одного боку, підвищують схожість насіння, рясність і питому вагу дикорослих видів у структурі посівів, з іншого – потенціюють конкурентні можливості польових культур завдяки позитивному впливу на ростові процеси, пришвидшення розвитку і стрімкого наростання біомаси. Доведено існування тісного зворотного кореляційного зв’язку між урожаєм побічної продукції і чисельністю бур’янів, тобто чим вищою є чутливість культури на добрива, тим сильніше проявляється її стримувальна дія.

Досить неоднозначно оцінюється вплив мінеральних добрив на забур’яненість посівів залежно від обробітку ґрунту. Наприклад, застосування мінерального азоту на тлі безполицевого розпушування ріллі стимулює проростання багатьох видів бур’янів, що, природно, вичерпує запаси життєздатного насіння в ґрунті. Водночас систематичне внесення азотних туків і мілке їх загортання інколи може спричиняти підкислення верхнього (0‑10 см) шару ґрунту і створювати некомфортні умови для росту молодих рослин соняшнику з ризиком погіршення фітосанітарного стану посівів.

Вищеозначені закономірності з певними відмінностями відстежувалися й у наших дослідженнях. Так, у весняний період мінеральні добрива, особливо з переважанням у їх складі азоту, сприяли кращому проростанню насіння однорічних бур’янів і збільшенню їх рясності в посівах. Усереднені кількісні показники забур’яненості зростали по висхідній і дорівнювали: варіанти без добрив – 7,1‑13,1 шт. / м2, варіанти з внесенням N30‑60P30‑45K30‑45 –10,2‑15,1 шт. / м2. Максимальними розбіжності між неудоб­реним і удобреним фоном були на полицевій (16,9‑31,6 %) та диференційованій системі обробітку ґрунту (29,7‑31,1 %), а мінімальними – за нульового обробітку і прямої сівби (13,2‑23,6 %). У межах безполицевого агрофону ця різниця зростала за зменшення глибини розпушування скиби і глибини загортання туків. Аналогічні тенденції були характерні також для показників маси повітряно-сухих бур’янів. Натомість вплив мінерального удобрення на чисельність багаторічних бур’янів у цей період був майже відсутнім.

Зворотна залежність відмічена під час обліків, проведених у фазі повної стиглості насіння соняшнику. За нашими спостереженнями, удобрені рослини впродовж 5‑7 етапів органогенезу (утворення кошику – цвітіння) стрімко нарощували надземну масу, мали більший габітус і більшу загальну площу листкової поверхні. Недостатня інтенсивність освітлення в нижньому ярусі стеблостою у поєднанні з іншими стрес-факторами (зневоднення орного шару, повітряна посуха) унеможливлювала появу другої хвилі бур’янів, а також істотно гальмувала ріст і розвиток рослин, які лишилися після завершення догляду за посівами. Кількість їх перед збиранням урожаю становила на фоні без добрив 4,4‑12,4, при застосуванні N30-60P30-45K30‑45 – 2,6‑9,5, шт. / м2, а повітряно-суха маса відповідно 10,5‑15,7 та 7,3‑12,1 г / м2.

Аналіз видових відмінностей бур’янів на початку вегетації соняшнику залежно від агротехнічних заходів свідчить передусім про збільшення за мілкого та нульового обробітку на 2‑5,5 % частки щириці звичайної (Amaranthusretroflexus L.) і зменшення кількості лободи білої (Chenopodiumalbum L.) на 0,7‑14,5 %. Це зумовлено насамперед позитивною реакцією щириці звичайної (Amaranthusretroflexus L.) на мілке загортання насіння, а лободи білої (Chenopodiumalbum L.) – поганим проростанням в ущільненому ґрунті, особливо при нестачі вологи у верхньому (0‑10 см) шарі. Під час другого обліку бур’янів в агрофітоценозі олійної культури домінували амброзія полинолиста (Ambrosiaartemisiifolia L.), лобода біла (Chenopodiumalbum L.) та різні види мишію (Setariaspp.), які мали пригнічений вигляд через дефіцит вологи та світла.

Внаслідок індивідуальної реакції багаторічних бур’янів на різну щільність і твердість ґрунту осот рожевий (Cirsiumarvense L.) був присутнім виключно на ділянках дискового обробітку, а кількість берізки польової (Convolvulusarvensis L.) більшою виявилася за оранки на глибину 20‑22 см. Найчутливішою на внесення мінеральних, особливо азотних, добрив у дослідах була лобода біла (Chenopodiumalbum L.), питома частка якої при застосуванні N30P30-45K30-45 зростала (порівняно з не­удобреним фоном) перед першим міжрядним обробітком на 6‑9,3 %, перед збиранням урожаю – на 3,9‑19 %. При внесенні N60P30-45K30-45 цей показник досягав відповідно 6,6‑13,7  та 10,1‑21,8 %.

Доцільність застосування тих чи інших агроприйомів з точки зору забезпечення належної боротьби з бур’янами ґрунтується на економічних порогах їх шкодочинності, які здебільшого побудовані на кількісних показниках. Водночас, як свідчать дослідження багатьох учених, коефіцієнти кореляції між кількістю дикорослих видів і втратами врожаю просапних культур є невисокими.

Найбільше величини втрат урожаю соняшнику корелюють із масою бур’янів, зокрема з їх питомою вагою в загальній біомасі агрофітоценозу. Перевага останнього критерію полягає у відносно стабільних значеннях показників упродовж тривалого проміжку часу і врахуванням едифікаторної ролі культурних рослин.

Встановлено, що повітряно-суха маса бур’янів (у межах окремих строків визначення) змінювалася за варіантами прямо пропорційно до зміни кількісних величин і в середньому дещо більшою виявилася за нульового і мілкого мульчувального обробітку (3,8‑15,7 г / м2), ніж за оранки (1,8‑12,3 г / м2) на 21,7‑52,6 % (рис. 1).

Згідно з рис. 1 рівень забур’яненості посівів соняшнику оцінюється як слабкий, оскільки за розрахунками питома вага бур’янів у загальній масі агрофітоценозу олійної культури (незалежно від умов року, строків обліку та досліджуваних чинників) не перевищувала 10 %. Тобто розвиток бур’янів не набув загрозливого характеру і присутність їх у посівах не може вважатися чинником істотного впливу на продуктивність соняшнику. Досягти цього рівня в стаціонарних дослідах вдалося завдяки високій культурі землеробства, своєчасності проведення всіх регламентованих польових робіт тощо.

 

У вовчка своя логіка

Дослідженнями доведено, що поширення та шкодочинність вовчка соняшникового (OrobahchecumanaWalls.) загалом мали абсолютно протилежні закономірності, аніж при вивченні звичайних автотрофних фотосинтезуючих бур’янів. Зокрема в стаціонарних дослідах з вивчення різноротаційних сівозмін встановлено, що ступінь прояву активної біологічної фази паразитизму вовчка закономірно зростав при скороченні часового проміжку в сіво­зміні між посівами соняшнику. Цей науковий факт є дуже важливим, оскільки ґрунтується на методичному моніторингу механізмів агрофітоценотичної поведінки бур’яну-паразита в полях сівозміни. Максимальну небезпеку для урожаю соняшнику вовчок становив в 3‑пільній сівозміні (чорний пар / ранній пар – пшениця озима – соняшник), адже тут на кожні 100 рослин олійної культури фіксувалося 6,9‑12,7 рослини, уражених вовчком (табл. 3). Іншими словами, кожне поле соняшнику в сівозміні – додатковий ресурс накопичення насіння вовчка в ґрунті.

Як з’ясувалося у процесі досліджень, існує кореляційна залежність між ступенем ураження соняшнику вовчком і способами основного обробітку ґрунту, що тісно пов’язано з місцем збереження насіння у верхній частині на поверхні ґрунту та рослинних рештках, а також локалізацією його у ґрунті (рис. 2).

Встановлена основна особливість розповсюдження вовчка соняшникового, а саме зростання ступеня ураження соняшнику на фоні глибокої полицевої оранки та зниження за зменшення глибини основного обробітку за мілкої та нульової системи обробітку. Для прикладу в 3‑пільній сівозміні ураженість соняшнику вовчком була максимальною і при застосуванні оранки становила 11‑12,7 %, а на фоні мілкого та нульового обробітку знижувалася до 6,9‑7,8 %, або в 1,6 раза. Це явище пояснюється місцем локалізації насіння вовчка в ґрунті, тобто зі збільшенням глибини заорювання насіння воно опиняється поруч із коренями соняшнику, які провокують його проростання своїми кореневими виділеннями. Після проростання молоді рослини вовчка гаусторіями прикріплюються до кореневої системи, де інтенсивно розвиваються, паразитують та знижують урожай олійної культури (рис. 3). Окрім цього насіння вовчка за мілкого та нульового обробітку знаходиться у верхній частині ґрунту або на його поверхні чи рослинних рештках, що не уможливлює його проростання в більш щільному ґрунті, адже тут майже відсутня коренева система хазяїна (соняшнику) та різко змінюються перепади умов зволоження, освітлення, температури, що врешті викликає поступову загибель більшості насінин на поверхні ґрунту. Порівняно з механізмом формування забур’яненості автотрофними бур’янами, коли оранка сприяла її зниженню, на перший погляд це виглядає парадоксально. Проте це має свою логіку пояснення, яка ґрунтується на тому, що надзвичайно дрібне насіння вовчка слабо проростає в щільному ґрунті, а також гірше «знаходить» менш розвинену кореневу систему у верхньому шарі, аніж на фоні оранки.

Коренева система соняшнику може уражуватися гаусторіями вовчка впродовж усього активного періоду вегетації соняшнику, починаючи від фази 5 пар листків культури. Здатність соняшнику провокувати проростання насіння вовчка на початкових етапах органогенезу можна використати як очисний захід від паразита завдяки знищенню падалиці соняшнику на наступний рік певним обробітком ґрунту (дискування, культивація тощо) чи гербіцидом до 10‑го листка олійної культури. Для знищення насіння вовчка можливий також висів кукурудзи кілька років поспіль, адже кореневі виділення посівів кукурудзи провокують проростання насіння паразита до 70‑80 % та загибель проростків з часом.

Поряд із впливом сівозмін і основного обробітку ґрунту на площинне розповсюдження вовчка в посівах соняшнику вказані елементи землеробства визначали також й інтенсивність ураження окремих рослин культури. За високої часової щільності соняшнику в короткоротаційній сівозміні (3‑пільна 33,3 % соняшнику) на кожній ураженій рослині в межах різних систем обробітку та удобрення паразитувало 3,5‑4,8 шт. розвинених рослин вовчка з поступовим зменшенням інтенсивності ураження кореневої системи в 5‑пільній сівозміні до 1,7‑2,4 шт., або вдвічі. Зменшення концентрації соняшнику до 12,5 % у 8‑пільній сівозміні істотно зменшувало інтенсивність ураження рослин соняшнику вовчком до 1,2‑1,5 шт. та було мінімальним порівняно з іншими сівозмінами. Відмічено також відставання в рості та розвитку рослин, уражених вовчком соняшниковим як за фазами розвитку, так і за біометричними показниками, що добре видно візуально на рис. 4.

Розвиток підземної частини гаусторій мав аналогічну динаміку з надземною частиною вовчка. Тобто кількість підземних фрагментів вовчка в 3‑пільній сівозміні була максимальною (1,9‑2,9 шт.) порівняно з 5‑пільною (0,9‑1,6 шт.) та 8‑пільною (0,4‑0,7 шт.) сівозмінами, де відповідно інтенсивність ураження рослин була в 1,8‑2,1 та 4,1‑4,8 раза меншою порівняно з 3‑пільною сіво­зміною.

Інтенсивність заселення кореневих відгалужень соняшнику вовчком у надземній та підземній фазі розвитку також залежала від глибини загортання насіння під час основного обробітку ґрунту та його щільності, тобто більш заселеною вовчком ризосфера соняшнику виявилася на фоні глибокої оранки (0,6‑2,9 шт. / рослину), порівняно з мілким та нульовим фоном – 0,4‑2,1 шт., або в 1,4‑1,5 раза менше.

 

Вплив сівозміни та добрив

Виявлено також стале зменшення ступеня та інтенсивності ураження вовчком рослин соняшнику на удобрених варіантах досліду порівняно з неудобреним контролем у середньому відповідно на 11,5‑50 та 5,5‑28,8 %, особливо в 8‑пільній зерно-паро-просапній сівозміні (табл. 3, рис. 2). Удобрені рослини соняшнику на відміну від неудобрених інтенсивніше розвивають надземну масу (габітус), мають підвищену стійкість та резистентність проти бур’янів та хвороб, зокрема проти вовчка соняшникового.

Встановлено, що сумісна дія сівозмінного чинника, системи обробітку ґрунту, удобрення та негативних абіотичних (ґрунтово-повітряна посуха влітку) та біотичних чинників (забур’яненості посівів соняшнику автотрофними фотосинтезуючими бур’янами та паразитним бур’яном вовчком соняшниковим) мали відчутний вплив на врожайність олійної культури (табл. 4).

Максимальний урожай насіння, як і передбачалося, було отримано в 8‑пільній сівозміні за концентрації соняшнику в структурі посіву 12,5 %. Розширення площі посіву до 20 та 33,3 % сприяло зниженню врожайності відповідно до 2,14‑2,67 та 2,10‑2,56 т / га, або на 8,9‑5,3 % та 10‑9,2 % менше порівняно з 8‑пільною сівозміною внаслідок зростання ступеня та інтенсивності ураження рослин вовчком.

Що стосується впливу системи обробітку ґрунту на врожай олійної культури, то в такому разі на перший план виходили бур’яни-автотрофи, які обмежували рослини соняшнику в забезпеченні їх водою, елементами живлення та освітлення, заглушуючи при цьому посіви. Урожайність тут знижувалася так: за полицевої системи обробітку ґрунту – 2,30‑2,82 т / га, диференційованої – 2,22‑2,77 т / га та мілкої чи нульової системи обробітку – 2,10‑2,61 т / га. Тобто відмічено прямий кореляційний зв’язок між забур’яненістю автотрофними фотосинтезуючими бур’янами та врожайністю соняшнику.

На удобреному мінеральними добривами фоні незначна різниця в урожаї насіння за полицевої та диференційованої систем обробітку ґрунту знаходилася в межах помилки досліду, тобто була рівноцінною (відповідно 2,48‑2,82 та 2,56‑2,77 т / га). Удобрені ділянки за мілкої та нульової системи обробітку ґрунту давали деяке зниження врожаю насіння порівняно з полицевою та диференційованою системами на 03‑0,17 та 0,11‑0,12 т / га, або на 1,2‑6 та 4,3‑4,33 %. Виявлена також зворотна кореляція між зменшенням ступеня й інтенсивності ураження рослин соняшнику вовчком, забур’я­не­ністю посівів автотрофними бур’янами та зростанням урожаю насіння на удобрених ділянках порівняно з неудобреними, тобто зменшення кількості вовчка та бур’янів на удобрених ділянках сприяло зростанню врожаю насіння на 4,6‑14,3 %.

Підвищення врожаю насіння соняшнику від застосування добрив у 8‑пільній сівозміні (12,5 % соняшнику) проти неудобреного контролю за полицевої системи обробітку ґрунту становило 0,13 т / га (4,6 %), диференційованої – 0,19 т / га (6,9 %), мілкої та нульової – 0,26 т / га (10 %); 5‑пільній сівозміні (20 % соняшнику) відповідно до систем обробітку ґрунту – 0,29 т / га (11 %), 0,45 т / га (16,9 %) та 0,34 т / га (13,7 %); 3‑пільній (33,3 % соняшнику) відповідно до систем обробітку ґрунту – 0,18 т / га (7,3 %), 0,34 т / га (13,3 %) та 0,35 т / га (14,3 %) прибавки врожаю.

 

Рис. 1. Маса повітряно-сухих бур’янів залежно від структури посівів та системи основного обробіткуґрунту в сівозмінах за 2011-2015 рр.

Рис. 1. Маса повітряно-сухих бур’янів залежно від структури посівів та системи основного обробіткуґрунту в сівозмінах за 2011-2015 рр.

 

Рис. 2.  Інтенсивність ураження рослин соняшнику вовчком залежно від структури посівів та системи обробітку ґрунту в сівозміні за 2011-2015 рр.

Рис. 2.  Інтенсивність ураження рослин соняшнику вовчком залежно від структури посівів та системи обробітку ґрунту в сівозміні за 2011-2015 рр.

 

Місце прикріплення рослини-паразита (вовчкасоняшникового) до кореневої системирослини-хазяїна (соняшнику) присоскою гаусторії

Рис. 3. Місце прикріплення рослини-паразита (вовчкасоняшникового) до кореневої системирослини-хазяїна (соняшнику) присоскою гаусторії

 

Рис. 4. Рослина соняшнику уражена вовчком (праворуч) та не уражена (ліворуч)

Рис. 4. Рослина соняшнику уражена вовчком (праворуч) та не уражена (ліворуч)

 

ВИДЕО
СОБЫТИЯ