НОВОСТИ

Неусвідомлений козир

ТЕГИ:

Як повернути вуглець до ґрунту

 

Ігор Осінній

 

Кількість апокаліптичних прогнозів майбутнього зростає з кожним днем. Спалювання викопного палива все більше перетворює нашу планету на одну велику теплицю. І відповіддю може бути лише концепція вуглецевого сільського господарства.

 

Цю концепцію називають «основою майбутньої цивілізації» з високим промисловим потенціалом, вона сьогодні на устах багатьох великих гравців агробізнесу. Однак бути на устах, оголошувати цей тренд як власну програму і здійснювати цю програму – різні речі. На це поки що здатні одиниці.

Відомий американський письменник-публіцист і викладач журналістики в Каліфорнійському університеті Майкл Поллан зазначив у Washington Post, що вважає цю концепцію «секретною зброєю» в сільському господарстві. Його колега Білл Маккіббен – письменник і захисник довкілля, котрий 2014 року здобув премію «За правильний образ життя» (її ще називають «альтернативним Нобелем»), провів тисячі акцій по всьому світу щодо захисту клімату, описав вуглецеве сільське господарство як «потужне видіння, яке віщує значні зміни у використанні землі».

Про що йдеться? Мета полягає в тому, щоб узяти надлишок вуглецю з атмосфери, де елемент викликає глобальне потепління, і спрямувати його до ґрунту, в якому вуглець допомагає росту рослин. Принцип простий і зрозумілий.

Полицева оранка – «картинка маслом»…

Полицева оранка – «картинка маслом»…

 

Занепокоєння з приводу зміни клімату під час переговорів у Парижі висловили 25 країн, котрі взяли на себе зобов’язання застосовувати концепцію вуглецевого землеробства. Паризька угода прийшла на зміну Кіотському протоколу й набрала чинності в листопаді 2016 року. Зобов’язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу та не перевищення потепління на 2 градуси беруть на себе всі держави, що приєднуються до угоди, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку. Наша країна ратифікувала Паризьку угоду 2016 року, а в липні 2018‑го урядом було прийнято Стратегію низьковуглецевого розвитку України до 2050‑го року. Цей документ передбачає впровадження екологічно безпечного виробництва із застосуванням «зелених» технологій у всіх секторах економіки.

На перший погляд, більшість способів ведення вуглецевого сільського господарства – це з давніх-давен відомі органічні методи: замість того, щоб покладатися на «хімічні милиці», подрібнення ґрунту та постійні операції з ґрунтообробітку, ви можете збагатити землю компостом і отримувати можливість урізноманітнити спектр продуктів харчування та покривних культур на полях від сезону до сезону. У світі є чимало прикладів з роботи фермерів США, Канади, Африки й Європи, які практикують вуглецеве сільське господарство, – йдуть на все, щоб зберегти органічні речовини в ґрунті, які продукують з атмосфери вуглець. Оранки уникають, як чуми. Замість того, щоб перевертати скиби ґрунту наприкінці циклу кожної культури, вони лишають рештки в полі. А Гейб Браун із Північної Дакоти, який розводить худобу та вирощує культури на 5000 гектарів, навіть випускає на них худобу, овець, свиней і курчат. У нижніх «поверхах» посівів кукурудзи у Брауна росте конюшина або горошок чи боби. На його полях квітують суміші проса, суданської трави, коров’ячого гороху, соняшнику та інших ґрунтозбагачувальних покривних культур, іноді за сезон фермер комбінує до 70 різних видів! Кожна культура займає свою нішу за висотою, глибиною коріння, формою листків і темпами росту, утворюючи щільний покрив рослинності, яка перекачує вуглець із повітря до ґрунту і водночас забезпечує смачними й корисними «коктейлями» худобу (а не лише кислим силосом із кукурудзи).

Браун каже, що нині він значно збільшив свою прибутковість з початком використання методу ведення вуглецевого сільського господарства. І не сходить із цього шляху вже понад 20 років. На додачу до підвищеної врожайності кукурудзи, сої, пшениці має зиск і від постачання органічної яловичини, свинини, яєць, курчат-бройлерів і меду місцевим споживачам.

Обробка рослинних решток

Обробка рослинних решток

 

Інший спосіб вуглецевого сільського господарства, що окупається, принаймні, за кордоном, – вуглецево-кредитні ринки. Наприклад, сільськогосподарський сектор Австралії має немалий виграш від впровадження програми національного обмеження викидів і торгівлі, яка дає змогу фермерам, котрі застосовують метод секвестрації вуглецю, продавати вуглецеві кредити корпораціям, що значно забруднюють навколишнє середовище. У США діє вуглецева кредитна система (дозволи, що дають можливість власнику виділяти одну тонну вуглекислого газу). Наприклад, в Каліфорнії кредити доступні здебільшого господарствам – забруднювачам середовища, і вони встановлюють анаеробні автоклави для уловлювання метану (один із трьох основних парникових газів).

Багато хто вважає, що домашня худоба на пасовищах є ідеальною системою для уловлювання вуглецю. Кожен раз, коли тварина вискубує чи вириває травинки, частина вуглецю вивільняється з ґрунту. Однак противники цього методу стверджують, що насправді самі тварини продукують набагато більше вуглецю, вказуючи на відрижки та гній жуйних тварин в якості одного з основних джерел парникових газів. Численна група прихильників цієї думки вважає, що масове промислове тваринництво взагалі здатне фактично «знести» всю живність з ґрунту, руйнуючи його структуру і біорізноманіття.

Вертикальний ґрунтообробіток

Ерік Тоенсмаер, викладач в Єльському університеті й автор книги «Рішення для вуглецевого фермерства», закликає власників ранчо розглянути питання про silvopasture – практику випасу худоби серед дерев, що ростуть на достатній відстані одне від одного, щоб сонячне світло могло потрапити на поля для компенсації вуглецю, який вивільняється тваринами.

Все більшої популярності набирає смуговий ґрунтообробіток ійого варіанти

Все більшої популярності набирає смуговий ґрунтообробіток ійого варіанти

 

Департамент сільського господарства США допомагає фермерам перейти до практики вуглець-ізолюючих методів з вільним веб-інструментом під назвою COMET-Farm, яка, ґрунтуючись на введених користувачем даних, дає змогу експериментувати з різними сценаріями управління земельними ресурсами, щоб побачити, який із них працює найкраще.

«Чим більше в ґрунті вуглецю, тим краще він утримує воду», – стверджує Ротанг Лал, професор ґрунтознавства та засновник Вуглецевого центру при Університеті штату Огайо. І це в періоди зростання посухи має велике значення.

Михайло Войтовик

Михайло Войтовик

 

Орати ґрунт люди почали відносно давно, ще 5000 років до нашої ери. Проте насправді тодішня оранка була майже невинною, перевертання ґрунту здійснювалося на глибину не більше 15‑20 сантиметрів. І природа з легкістю справлялася з таким втручанням. Однак на вітчизняні поля (чого вже не побачиш у Європі) вийшла важка сучасна широкозахватна техніка, яка чим більше ущільнювала ґрунт, тим глибшими мали бути наступні оранка та розпушування. І на поверхню ми витягли вуглець, який зберігався в ґрунті, можливо, тисячі років. Реагуючи з киснем, він утворює СО2 і просто порхає у верхню атмосферу…

Анатолій Шумко

У провідному американському науковому журналі PNAS (Proceedings of the National Academy of Sciences), що випускає Національна академія наук США, зазначено, що за останні два століття з двох верхніх шарів ґрунту було витягнуто майже 121 млрд т вуглецю (понад 50 %). Це майже відповідає аналогічним втратам через вирубку лісів – 127 млрд т.

...Якщо від ситуації за океаном повернутися в наші простори, то читач сам знає, наскільки для більшості вітчизняних аграріїв ґрунтовий вуглець є поняттям доволі абстрактним. Одначе, врешті-решт, ми маємо розуміти, що зберегти його в ґрунті на своїх полях – справа вигідна нам самим.

Леонід Центило

Наша країна має найбільший відсоток розораних площ. Ми давно самотужки вплинули на клімат на нашій території. І що степ все більше шириться нашою територією – справа не лише того самого клімату. Ми хочемо жити краще та мати більше уже сьогодні. Задля цього знову кинулися в оранку. Так надійніше, так легше, так простіше. В усякому разі сьогодні. І скільки б поодинокі прихильники ощадливого ґрунтообробітку й зарубіжні фахівці не говорили про небезпеку традиційного землеробства, про те, що ця технологія випускає вуглець в атмосферу і погіршує родючість, ми не бажаємо нічого усвідомлювати. Та в нас і сама аграрна наука здебільшого сповідує старі підходи в ґрунтообробітку. Прибуток – це справді надважливо. Саме прибуток дав змогу нашим фермерам придбати новітню техніку, ефективні ЗЗР, насіння сучасних гібридів, врешті-решт кілька разів на сезон бувати в зарубіжних колег, відвідувати найяскравіші виставки техніки та їх виробництва. Одначе чомусь переважно ми бачимо лише один бік цієї медалі. А світ – і Європа, й Америка – уже давно почав рухатися в бік більш ощадливого й органічного виробництва.

За словами Олександра Іващенка, доктора сільськогосподарських наук, професора, академіка Національної академії аграрних наук України, перед українськими чорноземами через неправильне господарювання реально гостро стоїть питання ерозії ґрунтів.

«На майже 80 % ґрунтів у нашій країні розпочалися активні процеси ерозії – водної та вітрової. Якщо їх не зупинимо, доведеться шукати іншу землю. А іншої землі в нас немає. За останніми розрахунками, до 2050‑го року на кожного жителя планети матимемо приблизно 8 соток орної землі», – відзначив Іващенко. Ерозія ґрунтів відбувається по всій території України, однак у різних регіонах вона має різні види. У степовій зоні – вітрова ерозія, в зоні Лісостепу і Полісся – водна. Однак причина ерозії завжди одна й та сама – нераціональна господарська діяльність, ігнорування законів агрономії та бажання підприємців заробити саме сьогодні.

За інформацією FAO, площа деградованих або непродуктивних сільськогосподарських земель в Україні перевищує 6,5 млн гектарів, або понад 20 % сільськогосподарських угідь. Через ерозію втрачається від 300 до 600 млн т ґрунту. Залежно від рівня деградації врожайність культур може зменшуватися на 50 %, тож втрати виробництва оцінюються у понад 20 млн грн на рік.

Незважаючи на загрозливий масштаб проблеми, на сьогодні держава не займається її подоланням – окрім прийнятої Стратегії комплексних урядових програм з вирішення цього питання поки не існує. Сам же сектор агробізнесу, на жаль, теж не сильно поспішає інвестувати у відновлення ґрунтів.

На думку групи практиків і вчених, зокрема Григорія Господаренка, доктора сільськогосподарських наук, ситуацію з погіршенням стану ґрунтів міг би вирішити запуск ринку землі: «В Україні існує невпевненість у власності землі. Ніхто не хоче вкладати гроші туди, де не знає, що в майбутньому буде з цього мати».

І все ж не можна сказати, що ідея вуглецевого сільського господарства в Україні зовсім не популярна. Прихильників цієї справи насправді у нас більшає теж. Щороку на аграрній виставці «вулиця» зі сповідувачами органічного виробництва зростає, як не сходять із обраного шляху ощадливого ґрунтообробітку його прибічники в абсолютно різних регіонах України. Ті, хто свідомо сприйняв філософію такого господарювання, а не просто «сходили підженитися». Скажімо, як уже чи не академічне ПП «Агроекологія» Семена Антонця на Полтавщині (40 років без пестицидів і 30 років без мінеральних добрив) або безкомпромісна хода шляхом Nо-tіll Михайла Войтовика на Київщині, Сергія Пістоля на Кіровоградщині, багатоваріабельні підходи Анатолія Шумка («Михайлів лан») чи Леоніда Центило (ТОВ «Агрофірма КОЛОС») на Київщині, Миколи Надточія («Світанок») на Сумщині та інші. Вони не гоняться за надприбутками у найкоротший термін, а ставлять за мету збереження й відтворення родючості ґрунту. Застосовувані ними технології допомагають зберігати вологу, підвищувати рівень гумусу та оберігати поля від ерозії та несприятливих погодних умов. Одні з них сприймають застосування нової технології майже за абсолютом, інші – і таких більшість – експериментують, вносять свої корективи. Все більше привертають увагу міжвидові або бінарні посіви, які за грамотного підбору компонентів допомагають не лише позитивно впливати на родючість ґрунтів і баланс поживних речовин у них, а й мати подвійні врожаї з одиниці ріллі. В Україні вже є приклади застосування «коктейлів із рослинного покриву» як із 3‑4 компонентів, так і 30‑40 видів рослин. В одній із останніх публікацій щодо інновацій у землеробстві ПП «Агроекологія» журнал розповідав про вирощування люцерни або еспарцету разом з озимою пшеницею – інтелектуальну розробку цього господарства.

Культивування каліфорнійського черв’яка

Культивування каліфорнійського черв’яка

 

Зрозуміло, що нульовий обробіток ґрунту є сучасною, досить складною системою землеробства, яка вимагає спеціальної техніки та дотримання технологій і аж ніяк не зводиться до простої відмови від оранки. І за нинішніх умов агробізнесу України цей спосіб не для всіх. Це, як влучно підмітив Сергій Прядко, експерт з упровадження технології Nо-tіll, на зразок здорового харчування людини: зрозуміло, що корисне та потрібне, але не всі здатні його дотримуватися, плюс реклама фаст-фуду здається такою спокусливою.

Відтак і впроваджують його лише ті, хто дійсно бачить переваги для себе та має силу волі дотримуватися нових принципів, або ж вже змушений за станом здоров’я, коли немає іншого виходу. У цьому способі кожен знаходить свої переваги: комусь – це менша кількість працівників на гектар, комусь – вихід у зоні недостатнього зволоження, іншому – зменшення витрат на виробництво, ще комусь – відновлення природної родючості ґрунту та збільшення вмісту гумусу. Проте, як кажуть практики цього способу, це – просто значно ефективніша бізнес-модель рослинництва, за якої можна набагато більше часу витрачати на життя, а не на роботу в полі. Тут ти працюєш не по 16 годин на добу, а головою. Адже шаблону цієї технології для всіх не існує. І не лише в Україні, а й в Аргентині чи США давно теж не дотримуються догматичних підходів до визначення нульового обробітку – за необхідності певний неглибокий обробіток у зоні рядка без перевертання орного шару допустимий, і такі операції не нівелюють спосіб як такий. Противником різноманітних догм є і Леонід Центило, директор ТОВ «Агрофірма КОЛОС», кандидат сільськогосподарських наук, який не сперечається, що спосіб обробітку ґрунту займає важливе місце в системі ґрунтозбереження. Однак вибір цього способу носить суто індивідуальний характер у кожній місцевості: «У нас у Тетіївському районі є базове господарство, де ми модернізували загальну технологію Nо-tіll, котру посилили комплексом біологізації. Така модель дає змогу цьому господарству впродовж багатьох років постійно мати істотно кращу врожайність, ніж у решти навколо, за тих самих кліматичних умов і без перевитрат виробництва. Ба більше, за такої технології є можливість вирощувати ріпак, що за Nо-tіll, наскільки мені відомо, не практикується загалом».

Змішувач-аератор готує компостну суміш вТОВ «Агрофірма КОЛОС»

Змішувач-аератор готує компостну суміш вТОВ «Агрофірма КОЛОС»

 

У самому ж ТОВ «Агрофірма КОЛОС» (Сквирський район, Київська область) застосовується широкий комплекс із біологізації виробництва, того самого вуглецевого сільського господарства. Вміле управління відходами (рослинними й тваринними), приготування різних компостів (органічних, органо-мінеральних), використання деструкторів, застосування сидеральних культур, бактеризація ґрунту, насіння – все це складові такого комплексу, котрий запускає в роботу ґрунтовідновлювальні процеси.

Сівба основної культури по травостою сидератів

Сівба основної культури по травостою сидератів

 

Тут працює вермиферма з вирощування каліфорнійського черв’яка, котрий стає основним компонентом для виготовлення біогранул для дальшого виробництва власних біологічних препаратів, які вносять у ґрунт із компостами. В господарстві, до речі, 600 корів дійного стада, відходи котрого використовують для приготування компостів також.

Скошування сидератів

Скошування сидератів

 

Масштаби виробництва немаленькі: 37‑40 тис. т у рік, що дає можливість вносити на всі площі по 10 т / га таких компостів та ще й реалізувати їх частину колегам, які займаються тепличним господарством. Для прикладу, 1990 року, коли Україна реально виробляла 50 млн т зерна (начебто як на сьогодні цифра зовсім невисока, однак тоді 35 % площ знаходилося під кормовою групою і тваринництво забезпечувало серйозну цифру продукції), то саме тоді в Україні була пікова цифра із внесення органічних добрив – 8,6 т / га. Сьогодні в Україні в середньому вноситься на кожен гектар по 0,4 т органіки. Натомість високий показник використання органічних добрив дає змогу ТОВ «Агрофірма КОЛОС» мінімізувати внесення складних мінеральних добрив й азотних зокрема. Органічні добрива покращують засвоєння внесених мінеральних добрив, увесь комплекс з біологізації сприяє поліпшенню структури ґрунту, накопиченню в ньому вуглецю, перетворенню недоступних форм присутніх у ґрунті елементів живлення. Застосування біопрепаратів, починаючи від моменту обробки посівного матеріалу до збирання врожаю включно, надає можливість економити й на ЗЗР у межах 10‑12 %.

Використання сидеральних культур – теж складова цієї системи. На жаль, більшість тих, хто просто спробував теж посіяти сидерати, а потім швидко повернув назад, мовляв, вони забирають і ту мізерну вологу, що є. А Леонід Центило звично «включає мізки» – регулює траво­стій сидератів: «У нас не стоїть питання виростити 150‑200‑300 ц / га сидеральної маси. Нам важливо мати мінімальний рослинний покрив із таким розрахунком, щоб наявної вологи вистачило й сидератам, і на забезпечення процесу ґрунтоутворення. Функція сидеральної культури інша – покриття землі від сонячного перегрівання, оздоровча, фітонцидна дія на ґрунт – використовуємо здебільшого редьку олійну або гірчицю. Загалом, залежно від погодних умов, сидеральними культурами щороку засіваємо близько 500 га. Повертаючи до ґрунту цю органічну масу, ми повертаємо туди вуглець. На додачу із насінням сидератів, теж збагаченим бактеріальними культурами, ми посилюємо розселення корисних мікроорганізмів. Словом, як вчив Дмитро Прянішніков, видатний агрохімік і фізіолог рослин, органічні добрива у нас розглядаються не лише як джерело живлення, а й як джерело розселення корисної мікрофлори. Наш підхід відрізняється від бачення тих, хто просто хоче ефективніше виростити сільськогосподарську культуру, – ми хочемо «виростити гумус». Результатом такого підходу є цифра покращення показника накопичення гумусу. Хочете вірте, хочете ні, за даними Інституту охорони ґрунтів, показник накопичення гумусу на ґрунтах, де ми господарюємо, із 3,18 (2011 року) виріс до 4,22 (2018‑го). Ще один приклад, господарство «Михайлів лан» у Тетіївському районі, котрому ми забезпечуємо науковий супровід. Там дуже нерівні землі, розташовані на краю подільської височини. На тих змитих водою та звіяних вітром горбах гумус мав показник усього 2,9. За роки співпраці з нами він виріс до 3,8, а подекуди й до 4. Там не знають такого поняття як плужна підошва. На останок додам, що здійснюючи комплексну агрохімічну оцінку в господарстві на Сумщині, дізналися, що їх технолог не може розібратися у природі плямистостей у посівах по всьому полю. Хто займається точним землеробством, скаже, що в такі місця слід локально вносити ті чи інші міндобрива. Однак наші фахівці розібралися в цьому достеменніше – насправді у тих місцях проявилась серйозна інгібуюча дія рослинних решток попередника. Тобто в результаті невмілого управління рослинними рештками в певних місцинах відбулося накопичення різних кислот, які по-різному вплинули на посіви: в одних місцях рослина розвивається гарно, в іншіх – не росте зовсім. Картограма комбайна на збиранні кукурудзи на цьому полі демонструвала неймовірні стрибки – від 35 до 120 ц / га. Отож, повертаймося до давньої, на жаль, не української, а китайської мудрості: багатий не той хлібороб, що виростив гарний урожай, а той, котрий подбав про землю, яка його забезпечила».

Ось натаких пустельних територіях, ане начорноземах вирощують люцерну в Арабських Еміратах. Формування компостного бурта йде за українськими рекомендаціями

Ось натаких пустельних територіях, ане начорноземах вирощують
люцерну в Арабських Еміратах. Формування компостного бурта йде за
українськими рекомендаціями

ВИДЕО
СОБЫТИЯ