НОВОСТИ

Обробітки без збитків

ТЕГИ:

Волого­ й енергоощадні технології обробітку ґрунту в умовах Південного посушливого та сухого Степу України

 

Микола Малярчук,

доктор сільськогосподарських наук,

старший науковий співробітник

Інститут зрошуваного землеробства НААН

 

Основний обробіток ґрунту є чи не найважливішим агротехнічним заходом у технологіях вирощування, який бере участь у формуванні агрофізичних властивостей, водного та поживного режиму ґрунту й продуктивності сільгоспкультур.

Технології обробітку ґрунту по‑різному впливають на окремі шари орного та підорного горизонтів. На відміну від органічних і мінеральних добрив, механічний обробіток не додає в ґрунт речовину чи енергію, а спричиняє істотні зміни в співвідношенні твердої, рідкої та газоподібної фаз ґрунтової системи. Він впливає на різноманітні хімічні, фізико­хімічні й біологічні процеси, прискорюючи або призупиняючи темпи синтезу або розпаду органічних речовин. Основний обробіток відіграє роль головного чинника в створенні сприятливих фізичних умов для формування родючості ґрунту й продовжує залишатися чи не найважливішим екологічно безпечним заходом боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами сільгоспкультур.

Способи та глибина основного обробітку під сільгоспкультури та системи обробітку в сівозмінах, що формуються відповідно до еколого­технологічного групування земель і спеціалізації господарств, мають бути спрямовані на зменшення витрат антропогенної енергії, зниження темпів мінералізації органічної речовини та запобігання деградаційним процесам.

На сучасному етапі розвитку галузі землеробства зроблено теоретичне обґрунтування з дальшим практичним застосуванням двох способів основного обробітку ґрунту: з обертанням і без обертання скиби. Вони можуть бути глибокими, дрібними або поверхневими. Крім того, кожний із способів обробітку має чималу кількість заходів. Так безполицевий обробіток може бути плоскорізним, чизельним, дисковим; полицевий – звичайною, двоярусною, плантажною та культурною оранкою. Водночас увесь перелік заходів зводиться до двох принципово різних способів: полицевого й безполицевого, позаяк плоскорізний, чизельний, мінімальний, нульовий, консервувальний є різновидами безполицевого або безплужного обробітку, тобто такого обробітку, за якого орний шар не обертається.

Полицевий обробіток дотепер посідає пріоритетне місце в сільськогосподарському виробництві. В основу його сучасного обґрунтування покладено те, що родючість орного профілю ґрунту диференціюється за шарами: верхній шар родючіший, ніж нижній. Системи землеробства у своєму розвитку довгий час ґрунтувалися на застосуванні плугів з полицями різних модифікацій. Однак провідні вчені в галузі землеробства такий обробіток не оцінюють як безальтернативний. Основні вимоги до оранки – створювати в ґрунті умови, потрібні для розвитку сільгоспкультур, водночас проводити її слід якнайрідше, не частіше одного­двох разів за ротацію, залежно від кількості полів у сівозміні, позаяк вона потребує чималих витрат, хай якими би досконалими знаряддями її виконували. Крім того, з оранкою пов’язане певне руйнування структури ґрунту дією робочих органів плуга й тиском маси трактора. В історії розвитку поглядів на обробіток ґрунту подеколи відзначалися переваги дрібного та поверхневого безполицевого обробітку.

Дослідники Одеської ДСДС НААН, що розташована в Одеській області, вважають, що в перспективі слід чимало збільшити площі безполицевого обробітку, позаяк він не лише не знижує врожайність сільгоспкультур, а й захищає ґрунт від ерозії та переущільнення, уповільнює процеси мінералізації гумусу й вуглецю, підвищує продуктивність праці, знімає проблему боротьби з бур’янами завдяки застосуванню високоефективних гербіцидів, підвищенню культури землеробства та забезпечує економію паливно­мастильних матеріалів.

На півдні України заслуговує на увагу безполицевий обробіток із використанням ґрунтообробних знарядь із робочими органами чизельного й дискового типу, а також застосування сівалок для сівби в попередньо необроб­лений ґрунт. Перевага безполицевого обробітку ґрунту й сівби в попередньо необроб­лений ґрунт під час вирощування пшениці озимої та ячменю засвідчується даними Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства. Безполицевий і нульовий обробіток із кожним роком дедалі більше поширюється у виробництві, при цьому його ефект визначається, передусім, урожаєм вирощуваних культур, підвищенням продуктивності праці та зменшенням витрат непоновлюваної енергії.

Впродовж останніх років науковими установами НААН, що функціонують у зоні Степу, нагромаджено вагомий експериментальний матеріал із питань ефективності застосування безполицевого способу основного обробітку ґрунту та сівби спеціальними сівалками в попередньо необроб­лений ґрунт. Водночас експериментальні дані про їх вплив на ґрунтове середовище суперечливі й свідчать не лише про позитивні, а й про негативні зміни агрофізичного, хімічного, біологічного та фітосанітарного стану. З одного боку, за цього способу обробітку дещо поліпшується водний режим ґрунту та його протиерозійна стійкість, а з іншого – спостерігається збільшення забур’яненості посівів та чисельності хвороб і шкідників.

Ураховуючи те, що ґрунтовий покрив зони представлений чорноземами звичайними та південними, агрофізичні властивості яких навіть у рівноважному стані є оптимальними для більшості сільгоспкультур включно з корене­ та бульбоплодами, а також темно­каштановими різного ступеня осолонцювання, лучно­каштановими та лучно­чорноземними ґрунтами, що є оглеєними відмінами, приуроченими до замкнених понижень (подів), агрофізичні властивості котрих є граничними для сільгоспкультур, єдиного підходу до вибору способу й глибини основного обробітку ґрунту бути не може.

Основний обробіток кожної ґрунтової відміни в зоні Степу має бути спрямовано на нагромадження та збереження ґрунтової вологи, створення сприятливих умов мінерального живлення рослин, збереження й підвищення родючості ґрунту та поліпшення фітосанітарного й меліоративного стану в агроценозах.

В умовах Південної посушливої та сухо­степової ґрунтово­екологічних зон півдня України головним чинником, що лімітує одержання високих урожаїв, є волога. Тому нагромад­ження та збереження вологи в ґрунті та економне її використання – це пріоритетне завдання сучасного землеробства. Найважливіша роль у цьому належить основному та передпосівному обробітку ґрунту.

Особливо важливе значення в нагромадженні вологи в ґрунті обробіток набув в останні десятиріччя, що пов’язано з підвищенням посушливості клімату в регіоні. За останні сорок років середньорічна температура у Південному Степу підвищилася на 2°С, зокрема й у березні та квітні на 1,3 і 1,6°С, а у вересні та жовтні на 2,9 і 1,8°С відповідно.

Річна кількість опадів за цей період дещо зменшилася, але не так істотно, як навесні та восени. Наприклад, у березні, вересні та жовтні їх кількість знизилася вдвічі. Це ускладнює проведення як основного, так і передпосівного обробітку ґрунту.

Восени впродовж останніх років ґрунт дуже сухий і не завжди його можна якісно обробити. Оброблений ґрунт за таких умов дуже брилистий, погано кришиться, не якісно загортаються післяжнивні рештки та бур’яни. Це часто призводить до перенесення терміну зяблевого обробітку на пізніший період – грудень і навіть січень. За таких умов відчутно скорочується період від проведення оранки до початку весняно­польових робіт, що не дає ґрунту змоги за короткий термін створити дрібногрудкувату структуру, потрібну для сівби ярих культур. До того ж ґрунт не встигає ущільнюватися й залишається розпушеним, що призводить до утворення глибоких колій по слідах тракторів і не створює достатнього контакту з насінням ярих культур під час сівби.

Вимогам сучасних систем землеробства у степовій зоні України якнайповніше відповідає система диференційованого за способами та глибиною основного обробітку ґрунту. Вона має бути адаптованою до зональних умов, динамічною, енерго­ й вологоощадною та природоохоронною, враховувати фітосанітарний стан полів і генетично зумовлений потенціал продуктивності сільгоспкультур і забезпечувати підвищення ефективної родючості ґрунтів.

Глибокий (понад 22 см) обробіток особливого значення набуває на важких за механічним складом, солонцюватих, безструктурних і схильних до переущільнення ґрунтах. Позитивно реагують на глибоке розпушування просапні культури (коренеплоди, кукурудза), багаторічні трави та зернобобові. Доцільність глибокого обробітку визначається також потребою в знищенні коренепаросткових бур’янів, загортанні органічних добрив і побічної продукції, в зону оптимального зволоження, сприятливу для розкладання свіжої органічної речовини. Тривалість його післядії в сівозміні сягає 4‑5 років на добре гумусованих чорноземах, на темно­каштанових і каштанових ґрунтах – лише 2‑3 роки. Пришвидшують процес повернення в рівноважний стан і створення переущільнених прошарків в орному горизонті ходові системи важкої сільськогосподарської техніки.

Дрібний (8‑16 см) і поверхневий (6‑8 см) обробітки ґрунту доцільно проводити під озимі та ярі зернові колосові на окультурених рівнинних площах, а також на ґрунтах легкого та середнього гранулометричного складу, які добре насичені карбонатами. Ефективність мінімізованого обробітку підвищується за неглибокого залягання ґрунтових вод (1­2,5 м) і наявності в сівозміні багаторічних бобових трав, насамперед люцерни.

Нульовий обробіток перспективний за достатнього зволоження на родючих легких за гранулометричним складом ґрунтах (уміст гумусу понад 4 %) після кукурудзи, соняшнику, сорго, коренеплодів і картоплі під ранні ярі, за вирощування пшениці озимої після непарових попередників, а також за сівби сільгоспкультур на зрошуваних землях у післяукісний і післяжнивний термін. Спеціальні сівалки для сівби в попередньо необроб­лений ґрунт якісно працюють на дрібно та поверхнево оброблених агрофонах.

Практично за всіх цих систем, крім сівби в попередньо необроб­лений ґрунт, перед основним обробітком ґрунту слід проводити лущення.

Вчасне лущення полегшує основний обробіток і поліпшує якість його проведення, запобігає зростанню забур’яненості й пересиханню нижніх шарів ґрунту, покращує умови життєдіяльності мікроорганізмів і прискорює розкладання рослинних решток.

Лущення сприяє знищенню падалиці, завдяки чому гинуть стеблові шкідники й збудники хвороб рослин, життєвий цикл яких пов’язаний із верхнім шаром ґрунту або стернею (кореневі гнилі, іржа, борошниста роса).

У зоні вияву вітрової й водної ерозії добрі результати забезпечують важкі універсальні культиватори виробництва ТОВ «Краснянське СП «Агромаш» типу КВ­3,0 Н, КВ­4,0 Н, КВ­6,0 Н і дискочизельні борони БДЧ­5, БДЧ­6, БДЧ­7. Вони забезпечують повне підрізання багаторічних бур’янів і залишають на поверхні 60‑70 % післяжнивних решток, які мульчують ґрунт і втричі­вп’ятеро знижують ерозійну дію дощу та запобігають утворенню кірки, а відтак зменшується небезпека змивання ґрунту й утрата води від стоку.

Глибина та кількість лущень залежать від забур’яненості та маси післяжнивних решток. За засміченості переважно однорічними бур’янами застосовують обробіток дисковими лущильниками на глибину 6‑8 см. На полях, де багато осоту та інших коренепаросткових бур’янів, ефективне дворазове різноглибинне лущення (перше на 6‑8 см, друге – на глибину 10‑12 см) дисковими знаряддями БДЛП­8, БДЛП­4. Завдяки незначній ширині захвату робочих органів, оптимальному куту злому та оснащенню коткувальними коточками вони забезпечують якісне підрізання багаторічних бур’янів і розпушування поверхні ґрунту. Після стерньових попередників, коли вся солома залишається на поверхні поля, та після просапних грубостеблових (кукурудза, сорго, соняшник) культур, післяжнивні рештки яких довго мінералізуються в ґрунті, якість лущення краща із застосуванням важких диско­чизельних борін типу БДВП­4,2‑0,1, БДВП­3,0‑0,1, обладнаних робочими органами дискового та чизельного типу й коточками. За використання цих комбінованих ґрунтообробних знарядь за один прохід агрегату забезпечується якісна підготовка ґрунту до сівби озимих зернових колосових.

Основний обробіток ґрунту на зяб. У підприємствах зрошуваної зони України, що спеціалізуються на вирощуванні кукурудзи, сої та соняшнику для промислової переробки у короткоротаційних сівозмінах за використання всієї побічної продукції (листостеблової маси) на добриво, оранка нині є чи не найпоширенішим способом зяблевого обробітку. Товаровиробники перевагу віддають оборотним плугам зі змінною шириною захвату корпусів, які забезпечують гладку оранку на глибину від 20 до 30 см без попереднього подрібнення рослинних решток. Завдяки вирівняній поверхні на фоні гладкої оранки порівняно зі звичайною якісніше виконуються технологічні операції, пов’язані з підготовкою ґрунту й сівбою навесні.

Без сумніву в таких підприємствах має перспективу застосування сівба в поперед­ньо необроб­лений ґрунт із використанням спеціальних сівалок і розробленням складових технологій вирощування – системи удобрення, режиму зрошення та захисту рослин із відпрацюванням способів, терміну і доз внесення та норм поливання. Досвідом 4‑річного високоефективного застосування нульового обробітку в сівозміні на зрошенні із задоволенням поділяться працівники ТОВ «АП Зоря­ЮГ» Чаплинського району Херсонської області.

Стрімкий розвиток заощадливих агротехнологій, зумовлений економічними та енергетичними чинниками й обмеженими трудовими ресурсами, призвів до широкого застосування у виробничих умовах дрібного обробітку ґрунту, який виявився найприйнятнішим під час вирощування зернових колосових після просапних (кукурудза, соняшник) на добре окультурених площах.

Водночас, як свідчать результати наукових досліджень і практичний досвід, ефективність його знижується на засолених каштанових ґрунтах і важких за механічним складом чорноземах із низьким умістом гумусу, а також на схилах крутістю понад 2°. Неглибоко розпушений еродований ґрунт швидко ущільнюється та запливає, водночас він не здатний акумулювати вологу опадів і піднятий водою з дна борозни може змиватися на всю глибину обробітку.

За дрібного обробітку погіршується фітосанітарний стан посівів, зростають обсяги застосування пестицидів, виникає проблема економічної доцільності й екологічної безпеки виробництва.

Дрібний обробіток на зяб часто cпричиняє нестійкий водний режим ґрунту. Підвищена щільність складення та твердість нижніх шарів орного горизонту істотно обмежують нагромадження вологи впродовж осінньо­зимового періоду. Застосування дрібного дискового обробітку під просапні культури призводить до нагромад­ження істотно нижчих запасів продуктивної вологи, менш інтенсивного розвитку кореневої системи, її концентрації у поверхневому шарі ґрунту, гідротермічні умови якого навіть за зрошення є нестабільними, та до зниження врожайності сільгоспкультур.

Стійка тенденція до зниження врожайності ранніх ярих зернових колосових культур за дрібного зяблевого безполицевого обробітку спостерігається на полях із чималою кількістю (понад 5 т / га) неламких післяжнивних решток попередника. На такому агрофоні істотно погіршується якість передпосівної культивації й сівби зернотуковими сівалками С3­3,6 А, С3­5,4 з дисковими сошниками. Ризики, пов’язані із загортанням усієї побічної продукції сільгоспкультур безпосередньо у верхній шар ґрунту, почасти нівелюються за використання спеціальних подрібнювачів листостеблової маси та застосування посівних комплексів для сівби в попередньо необроб­лений ґрунт.

Дослідження наукових установ степової зони свідчать про те, що ефективність нульового обробітку визначається насамперед ґрунтово­кліматичними умовами, тривалістю його застосування та толерантністю культур. До його основних переваг належать висока протиерозійна стійкість і мінімальні витрати палива й праці, до вад – чимала залежність від хімікатів і ціни на засоби виробництва.

На фоні традиційної системи обробітку одноразова сівба в попередньо необроб­лений ґрунт дещо змінює водно­фізичні властивості орного шару, однак діапазон показників перебуває в межах біологічних оптимумів і не спричиняє негативної реакції культури. Можливості чорнозему відновлювати оптимальні параметри істотно послаблюються за тривалого застосування нульового обробітку й коли кількість опадів не забезпечує оптимальних умов для розвитку рослин.

У гостропосушливі роки на важких за гранулометричним складом відмінах (уміст фізичної глини понад 45 %) необроб­лений ґрунт переущільнюється у травні­червні до критичного рівня. Тут згодом і за меншої абсолютної величини, ніж на зябу, настає розривання капілярних зв’язків, що призводить де істотного збільшення (на 12‑41 мм) непродуктивних утрат ґрунтової вологи, внаслідок чого у спекотну погоду на нульових зневоднених агрофонах важко одержати дружні сходи пізніх ярих культур.

Ризики, пов’язані із сівбою культур в попередньо необроб­лений ґрунт, зростають за наявності багаторічних бур’янів і на темно­каштанових і каштанових ґрунтах сухого та дуже сухого Степу, при залишенні на полі великої кількості грубих рослинних решток.

Наші дослідження, проведені на Асканійській ДСДС Інституту зрошуваного землеробства НААН, свідчать, що застосування сівби в поперед­ньо необроб­лений ґрунт ярих культур підвищує щільність складення ґрунту в шарі 0‑40 см на 0,08‑0,17 г / см3, а на посівах озимих на 0,04‑0,11 г / см3 порівняно з глибоким обробітком ґрунту. Водопроникність ґрунту зменшується при цьому на 17‑23 %.

Урожайність ярих культур звичайного рядкового способу сівби (пшениця яра, горох, гірчиця) знижується на 15,5‑31,7 % порівняно з глибоким обробітком ґрунту й на 11,1‑27,7 % порівняно з дрібним обробітком ґрунту. Врожайність просапних культур (сорго) знизилася на 51,9 % порівняно з глибоким обробітком і на 44,5 % – порівняно з дрібним обробітком ґрунту.

Щілювання ґрунту. Щілювання завдяки глибокому (до 38‑40 см) прорізуванню ґрунту застосовують переважно на схилових землях для регулювання стоку талих вод і посилення акумуляції опадів. На темно­каштанових і каштанових ґрунтах в зоні дії зрошувальних систем України щілювання істотно поліпшує використання поливної води й вологозабезпеченість польових культур, підвищує продуктивність зрошуваних сівозмін за виходом сухої речовини на 0,5‑0,7 т / га, або 17‑20 %. Щілювання ефективне під посіви озимих культур на ґрунтових відмінах важкого гранулометричного складу з низьким умістом гумусу, схильних до розпорошення та швидкого ущільнення. Здійснюється глибокорозпушувачами ЧГ­40, ЧГ­40‑01, ЧГ­40‑02, ЧГ­5,5 виробництва ТОВ «Краснянське СП «Агромаш».

На еродованих землях, відведених під залуження, надто ефективним є щілювання посівів багаторічних трав, де ґрунт найущільненіший і рослини часто відчувають нестачу вологи та кисню. Агрозахід здійснюють на полях, зайнятих травами другого й третього років використання перед замерзанням ґрунту.

Мульчування ґрунту. Основ­ним завданням мульчувального обробітку є створення на полі ґрунтозахисної поверхні із рослинних решток попередньої чи проміжної культури для захисту ґрунту від дефляції і змивання, додаткового нагромад­ження снігу, зменшення стоку води й непродуктивного випаровування. Захисний і вологоощадний ефект агрофону залежить від кількості, фізичних властивостей, орієнтації, аеродинамічної жорсткості й висоти рослинних решток, а також потужності, пористості й однорідності мульчувального шару. Істотно знижує ерозію та втрати вологи рівномірне покриття 60‑80 % площі поля післяжнивними рештками попередника, що в перерахунку на еквівалент зернових колосових становить близько 2‑4 т / га.

Мульчування ґрунту післяжнивними рештками в Степу відіграє надто важливу роль під час вирощування просапних культур й утримання чистого пару, поверхня якого найменш захищена від впливу руйнівних чинників. Призупинити ерозію й деградацію чорноземів на рівнинних і схилових землях можна завдяки переходу від чорних парів до ґрунтозахисних і ранніх, зважаючи, що останні повністю захищені від видування взимку­навесні, а стік талої води тут не спричиняє чималих розмивань і змивання ґрунту.

Протидія раннього пару ерозійним процесам від літніх злив зростає за наявності на поверхні понад 2,5 т / га рослинного субстрату, збереження якого можна домогтися завдяки перенесенню терміну основного обробітку ґрунту на травень і проведенню його безполицевими знаряддями за глибини розпушування 12‑16 см, зменшенням кількості технологічних операцій, заміною культивацій боронуванням, застосуванням гербіцидів. Для мульчування парових площ доцільно використовувати грубі післяжнивні рештки кукурудзи, соняшнику, сорго, суданської трави, які почасти загортаються, перемішуються з верхнім шаром ґрунту й тривалий час перегнивають. У цьому разі поверхня його стає шорсткою та краще всотує воду, водночас послаблюються процеси кіркоутворення, замулення та блокування пор.

Під час вирощування просапних культур, які в Степу розміщуються переважно після стерньових попередників, високий ступінь покриття поверхні післяжнивними рештками о холодній порі року забезпечує зяблевий безполицевий обробіток ґрунту.

На час сівби кукурудзи та соняшнику з використанням елементів традиційної технології (закриття вологи, дві передпосівні культивації) кількість післяжнивних решток зменшується до критичної позначки 80‑100 шт. / м2 (0,7‑0,9 т / га), а ступінь покриття не перевищує 20‑25 %. Такий агрофон втрачає протиерозійну спроможність уже за випадання дощу середньої інтенсивності шаром 25‑30 мм і швидкості вітру 12‑15 м / хв.

Підвищення вологоощадної і ґрунтозахисної ефективності мульчування під час вирощування просапних культур досягається, головно, завдяки залишенню всієї або частини побічної продукції в межах поля, скороченню кількості механічних обробітків і застосуванню технічних засобів, які загортають рослинні рештки в ґрунт: комбінованих агрегатів, ґрунтообробно­посівних комплексів і сівалок для сівби в попередньо необроб­лений ґрунт.

Передпосівний обробіток ґрунту. Створення надійного протиерозійного та волого­ощадного агрофону в допосівний період домагаються через мінімізацію обробітку ґрунту завдяки виключенню окремих робіт, зменшенню глибини розпушування, поєднанню технологічних операцій, застосуванню широкозахватних і комбінованих агрегатів.

На вирівняних полях після стерньових попередників, оброблених з осені важкими дисковими боронами або безполицевими знаряддями, проводити ранньовесняне боронування недоцільно. За вирощування ранніх ярих зернових колосових і зернобобових культур на таких площах бажано використовувати культиватори К­4,3, К­7,3, К­9,3, К­11, які за один прохід виконують підготовку насіннєвого ложа, мульчування, вирівнювання та ущільнення обробленого шару ґрунту.

На грудкуватому зябу, де переважає конвекційно­дифузний процес утрат вологи, її закривають у перші дні весняно­польових робіт важкими зубовими або широкозахватними комбінованими агрегатами АК­6, АК­7, які за один прохід вирівнюють поверхню ґрунту, розпушуючи на глибину від 4 до 16 см, а коток подрібнює та ущільнює оброблений шар.

Досліди наукових установ степової зони свідчать, що за високої культури землеробства та поліпшеного основного обробітку на чорноземах під кукурудзу й соняшник можна обмежи­тись однією передпосівною культивацією ґрунту. Крім економічного зиску це дає змогу зберегти вологу й дістати дружні сходи.

Надміру глибокий обробіток навесні під ярі культури збільшує пористість ґрунту, що посилює його висушування, надто за спекотної вітряної погоди. Тому глибина передпосівної культивації в усіх випадках має відповідати глибині загортання насіння. Порушення цієї агротехнічної вимоги призводить до розміщення зерна в напівсухому прошарку ґрунту й зрідженості сходів.

 

 

Обробіток ґрунту під озимі культури

Чисті пари. За належної підготовки чистий пар прирівнюється до зрошення, гарантує одержання 6‑8 т / га зерна пшениці озимої високої якості й позитивно впливає на ріст і розвиток дальших культур. При цьому він залишається найуразливішим полем сівозміни, де напрочуд складно призупинити ерозійні процеси.

З апробованих знарядь для ґрунтозахисного основного обробітку чорного пару найкращими є важкі чизельні розпушувачі, які забезпечують високу протиерозійну ефективність.

Радикальним заходом протидії деградації ґрунтів є запровадження раннього пару. За кількістю акумульованої вологи в холодний період року необроб­лений з осені агрофон (ранній пар) не поступається чорному, однак не піддається ерозії навіть за критичних швидкостей вітру та води, що стікає. За підвищеної буферної, утримувальної й кольматувальної здатності змивання ґрунту за межі поля тут дорівнювало 1,6‑4,1 т / га, що в 5‑11 разів менше, ніж за оранки (18,3 т / га).

Технологія основного обробітку раннього пару після соняшнику, кукурудзи, сорго ґрунтується на повному виключенні осіннього обробітку, фоновому лущенні на початку весняно­польових робіт і дальшому (через 3‑4 тижні) розпушуванні ґрунту важкими чизельними культиваторами на глибину до 16‑18 см залежно від рельєфу, погодних умов, маси рослинних решток і забур’яненості. За високого стокоскидного навантаження технологічна схема підготовки раннього пару може містити пізньоосіннє щілювання ґрунту за стрічковою схемою 2х140 см через 4‑6 м.

Догляд за чистим паром. Ґрунтується на засадах агроекологічної й економічної доцільності, при цьому в першу половину літа перевагу слід віддавати заходам, спрямованим на очищення пару від бур’янів, а у другу – зосередити увагу на запобіганні надмірним втратам ґрунтової вологи.

У всіх випадках перша дрібна (8‑10 см) культивація пару менш ефективна, ніж глибока (12‑14 см), за якої знищуються багаторічні бур’яни, не створюється ущільнений прошарок, ґрунт краще протистоїть ерозії й добре всотує вологу. З експериментально випробуваних ґрунтообробних знарядь за здійснення першого глибокого обробітку на безполицевих фонах перевагу мають культиватори, конструкція яких забезпечує розпушування ґрунту на задану глибину та якісне підрізання бур’янів.

Сидеральні пари. Враховуючи відмінності парозаймальних культур, специфіку рельєфу та клімату Степу, систему обробітку сидеральних парів підпорядковують розв’язанню двох основних завдань: створенню ерозійно стійкої поверхні поля в післязбиральний період і передумов для гарантованого одержання повноцінних сходів озимих культур.

Основне значення під час підготовки зайнятого пару (після озимих, зернових сумішок на сидерат) має вчасність, послідовність і регламентованість проведення технологічних операцій: негайне лущення стерні дисковими боронами на 8‑10 см, обробіток комбінованими агрегатами на 10‑12 см, розпушування ґрунту комбінованими культиваторами з коточками.

Багаторічні трави. Підготовка поля під пшеницю озиму після багаторічних трав на основі оранки у посушливі роки призводить до надмірної грудкуватості ґрунту, що зумовлює значні втрати вологи, гальмування мікробіологічних процесів, погіршення якості посівних робіт.

Ресурсо­ та вологоощадна технологія обробітку ґрунту після багаторічних трав передбачає розпушування важкими дисковими боронами на глибину 10‑12 см, а через 3‑4 дні повторне на глибину 14‑16 см. Така схема обробітку виключає можливість відростання багаторічних трав і гарантує збереження залишкової вологи та нагромадження її від літніх опадів.

Горох, чина, нут. На час збирання зернобобових культур щільність складення орного шару чорноземів південних і темно­каштанових ґрунтів здебільшого перебуває на рівні оптимальних параметрів для зернових колосових. Тому після них слідом за збиранням урожаю проводять поверхневий обробіток ґрунту на глибину 6‑8 см, використовуючи легкі дискові борони типу БДЛП­8 та БДЛП­10. Створений розпушений мульчований шар добре захищає ґрунт від утрат вологи й за випадання атмосферних опадів сприяє їх акумуляції в орному горизонті. Надалі формування оптимальних агрофізичних параметрів посівного шару, знищення бур’янів і падалиці домагаються завдяки здійс­ненню культивацій комбінованими багатоопераційними культиваторами з коточками.

За розміщення озимини після просапних культур кукурудзи, соняшнику слід у день збирання врожаю проводити мульчувальний обробіток, що містить подрібнення післяжнивних решток і часткове загортання їх у ґрунт важкими дисковими боронами, а з настанням оптимального терміну сівби – передпосівну культивацію на глибину загортання насіння.

Відповідно до результатів експериментальних досліджень, проведених на чорноземах південних, темно­каштанових і каштанових середньосуглинкових ґрунтах Південного Степу України, кращим попередником пшениці озимої є чисті пари. Тому для гарантованого одержання високоякісного продовольчого зерна основні площі посівів пшениці озимої слід розміщувати по чорних класичних і ґрунтозахисних парах, що забезпечить гарантоване нагромадження та збереження вологи в ґрунті до сівби, в процесі осінньо­весняної вегетації й створить умови для формування стабільних урожаїв.

За використання як попередника під посіви пшениці озимої гороху, чини, нуту кращі результати забезпечує поверхневий (6‑8 см) і дрібний (12‑14 см) безполицевий обробіток із використанням комбінованих дискових і диско­чизельних комбінованих знарядь, обладнаних коточками. Після просапних попередників – кукурудзи, соняшнику, сої, термін збирання яких збігається з оптимальним терміном сівби пшениці, доцільно ретельно подрібнювати листостеблову масу та застосовувати безполицевий обробіток із використанням важких дискових і диско­чизельних борін.

ВИДЕО
СОБЫТИЯ