НОВОСТИ

Картопля без оранки

ТЕГИ:

Нюанси в родючості ґрунтів залежно від способу їх обробітку

 

Анатолій Бикін відомий у спільноті аграріїв як успішний картопляр, а віднедавна – й виробник інших польових культур (ТОВ «Біотех»). Його поступове тяжіння до мінімального обробітку ґрунту врешті­решт вилилося в те, що він відмовився від оранки навіть при вирощуванні картоплі. А ще А. Бикін – заві­дувач кафедри агрохімії та якості продукції рослинництва НУБіП, доктор сільськогосподарських наук, професор, член­кореспондент НААН України. Високопрофесійний викладач, упродовж чверть століття читає лекції студентам, проводить наукову й методичну роботу – автор і співавтор приблизно 170 наукових, науково­методичних і навчально­методичних праць. Наша з ним розмова про те, як можуть змінюватися погляди й філософія землеробства.

– Анатолію Вікторовичу, кожен із тих, хто займається аграрним бізнесом, в основу справи ставить те, що допомагає заробляти гроші. І нерідко за таких обставин експериментувати доволі ризиковано. Одначе саме аграрний бізнес і технології, що в ньому задіяні, розвиваються такими стрімкими темпами, як, мабуть, жодна інша галузь. Поділіться своїми еволюційними змінами у веденні бізнесу.

Анатолій Бикін

Анатолій Бикін

 

– У моєму розумінні, можливо це й доволі спрощений підхід, схему взаємостосунків у агробізнесі можна порівняти із сонячною системою – немов планетами різного розміру і з різними відстанями, навколо нас обертаються фактори й чинники, які впливають на нашу справу. Їх взаємодія та взаємовплив визначають результат. Візьмемо поле із його чисто механічно­біологічною функцією – родючістю як основою біоценозу. Стан цієї функції прямо залежить від нашого господарювання, й саме сюди спрямовані наші основні зусилля. Слід керувати кожним процесом. А управління родючістю, окрім усього іншого, грубо кажучи, здатне допомогти подолати нам і певні недоробки чи помилки. На цю тему можна багато говорити. Словом, якщо ми не зберігаємо різноманіття всього, що є в ґрунті й у природі – живого й неживого, від мікро­ і до макрофауни, ми не матимемо буферності, опору ґрунту. Якщо раніше під цим розуміли лише здатність ґрунту підтримувати сталою реакцію середовища (рН) за дії на нього кислот і лугів, то сьогодні це поняття розглядається значно ширше, а саме як здатність ґрунту протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати свої основні функції. Головна роль у збереженні цієї функції належить мікроорганізмам, майже невидимій частині, яка і формує ґрунтову родючість. Небезпека в тому, що вона крихка, як скло. Ми можемо дуже швидко порушити цю рівновагу, а відновлювати її доведеться надто довго та складно. Ось ці думки мене непокоїли все більше.

На цьому місці – в Городищі Бориспільського району – ми працюємо з 1995 р. У нас була насичена овочева сіво­зміна, яка створювала майже романтичні настрої: працювали з результатом, захищали роботи на реальних дослідах. 2000 року розпочали спів­працю із ЗАО «Крафт Фудз Україна»: хороший посадковий матеріал, непоганий рівень урожаїв навіть ще тоді без зрошення, забезпечений збут продукції – все це давало підстави навіть для невеличкого гонору. Пізніше в овочеву сівозміну я ввів пшеницю як проміжну культуру, та й то небагато. Овочі ж перекидав з поля на поле.

Сходи сидерату, висіяного до жнив

Сходи сидерату, висіяного до жнив

 

І ось на початку 2000­х років у нас стала вигулькувати проблема. Сіємо дрібнонасіннєві культури – моркву, цибулю, пізніше ріпак. Темно­сірі опідзолені ґрунти, легкий суглинок – про яку кірку може йтися? А вона у нас є! І, не дай Бог, пішов дощ через день­два після сівби, все – 1,5­3 см кірка, росток цибулинки дійшов верху, уперся, зігнувся і пішов униз… Нема сходів. Морква – ще більше… Якщо цибуля сходить 15­20 днів, то морква й місяць може сходити, залежно від температури. Дружних сходів немає. Що робити? Мільйон насінин висіяно на гектарі, там із сапкою, як на капусті, не побігаєш… Це на рівній частині поля. А на рельєфній – лише блюдця в низинах. Спочатку вихід шукали у використанні фрези… Однак і вона грудки лишає все одно, а це не забезпечує контакту з насінням, знову немає сходів… Як боротися? Міжряддя вузькі, міжрядний обробіток не проведеш, райборінку не загониш, що ми не придумували – ніщо проб­лему не знімає. Чому кірка в нас утворилася? Тому що структурні, агрономічно цінні агрегати ґрунту (2­3 мм, 3­5 мм) почали розпадатися на мікроагрегати, а кількість брилистих (понад 10 мм) агрегатів збільшилася. Продовження інтенсивного технологічного навантаження на ґрунт (оранкою й фрезою) посилювало цей процес далі.

 

– Усе ж ви з аграрної науки, і хай вона була консервативною, однак були в ній ті, хто йшов не в загальній шерензі.

– Вище зазначені питання, пов’язані зі шкідливим впливом оранки, в нашому науковому середовищі порушувалися вже давно. З противником полицевого обробітку професором М. Шикулою ми були в одній спецраді, всі знали про полтавські експерименти Ф. Моргуна – до всього цього я того часу ставився якось обережно: навіщо якісь нововведення, коли в нас досі виходило непогано, зайвий клопіт просто. І ось цей час переосмислення прийшов і до нас. На наших площах захищено дві докторські та 16 кандидатських робіт, усі поля в окрузі міряні­переміряні, є цифри, але ясного бачення не було. Нові обстеження ґрунтів, нові ретельні аналізи показали нам причину та встановили діагноз. Не лише в товщі ґрунту, а й на його поверхні зменшилася кількість  агрегатованого матеріалу та збільшилася кількість неагрегатних ЕГЧ (елементарних ґрунтових частинок.  – Ред.), спостерігалося порушення закономірностей динаміки целюлозолітичної активності ґрунту порівняно з природними ценозами тощо. Все більше знижувалася водостійкість ґрунту, загалом властивості ґрунту істотно погіршилися. Органікою наші поля не збагачувалися, рослинні рештки від овочів (хоча за масою й були немаленькі, однак за вмістом сухої речовини  зовсім неістотні) швидко мінералізувалися. Бо ця маса була ще зеленою, не висохлою й не відбувалося нагромадження гумусових речовин, які склеюють мікроагрегати. Натомість вони розпадаються, і ці дрібні мікрочастини починають забивати капіляри. Тобто, коли пройшов дощик, утворилося ущільнення, капіляри закупорилися, волога випарувалася й ось тобі кірка. Через нестачу гумусових речовин деградують і агрегати, які раніше збереглися. Товщина склеювання ЕГЧ у мікроагрегати стала вдвічі меншою, аніж у саду поруч, де кілька десятиліть нічого не робилося.

Який план дій? Від овочів я не відмовлюся, чимало планів тоді було заточено на них, картопля стала в тренді, що робити? Перше – мінімізація обробітку ґрунту, що веде до зменшення доступу кисню в товщу ґрунту, і друге – попов­нення його органічною речовиною, яка за процесів мінералізації буде гуміфікуватися. Якщо дуже багато кисню допускати до орного шару, там відбувається вибух  розвитку аеробних мікроорганізмів. А якщо немає органіки, вони будуть живитися органічною речовиною ґрунту, в т.ч. гумусом – це закон. Тому, як спинити? Зменшити доступ кисню передусім.

Вплив на кореневу систему стимуляторів росту

Вплив на кореневу систему стимуляторів росту

 

Однак органічна речовина нам все одно конче потрібна. Де її взяти, якщо в нас господарство рослинницького типу, без тваринництва? Тільки з рослинних решток. Повертаємося до сівозміни – тої матриці, яка дає змогу підтримувати цей важливий біологічний показник – родючість – більш­менш стабільно. Насамперед слід вводити культури, які формують велику масу. Першою – стала кукурудза, ну й озима та яра пшениця. Якщо багато решток на полі – слід цим процесом керувати. Інакше різко знизиться якість обробітку ґрунту. Тільки свідоме управління може привести до реального результату.

Базовий принцип – усе, що виростає в полі, окрім урожаю, не вивозиться, лишається. Далі  – наявні рослинні рештки варто розподілити по площі рівномірно. А щоб рівномірно розподілити, їх слід подрібнити. Тут багато практичних передумов, впливу людського чинника. Скажімо, нормальний комбайн, нормальна жниварка, якісне подрібнення решток, а уявіть, що на метр з одного та іншого боку рештки прос­то не докидаються. Комбайнер думає: та дрібничка ж… А через рік ви побачите «зебру» на посівах – за нерівномірністю росту й забарвлення: десь менше азоту отримали, десь більше через конкуренцію з мікроорганізмами. Є багато думок із приводу того, як загортати рештки. Більшість із нас читали І. Овсинського, там є чимало щодо цього теж.

 

– І про сидерацію теж…

– Про сидерацію у нас думки гуляють загальні, конкретики насправді дуже мало: які коктейлі, на яку глибину висівати, в яких співвідношеннях краще, коли здійснювати сівбу? Ніхто точного рецепта не дасть! Це – немов повітряна кулька, котру кожен надуває наскільки може. Користь від них точно є, але як вгадати? Погодні умови у нас усе більше стають нетиповими. Ми стали вводити сидеральні культури років сім тому. Принцип такий, що всі площі, на яких зібрано врожай до початку серпня, відразу ж засіваються сидеральними культурами. Капустяні культури мені подобаються, редька олійна, наприклад, вона невибаглива. Однак, якщо великий урожай, багато соломи, по суті не органо­мінеральна мульча виходить, а чисто органічна – 80% соломи, 20% ґрунту. І коли ця мульча розкладається, виділяються речовини, які пригнічують сходи сидеральної культури. Сходи з’являються, однак потім стають фіолетовими і не дають маси. Водночас на зворотах, де перемішування мульчі було інтенсивнішим, я спостерігав потужніший ріст сидератів. Нюансів багато. Ми дійшли висновку – з ними варто працювати. Щороку не виходить однаково: то нормальні сходи, то пожовклі. Тут треба чи не хірургічна точність у боротьбі за використання вологи. Сидеральна культура здатна забезпечити від 5 до 30 т/га маси, і хоча 5 т/га – це мало, але в будь­якому разі сумісно з кореневою системою додає органіки й водночас тримає поле закритим від спеки. Ми відмовилися від зубовидних борін, вони й раніше мені не подобалися, а тут, коли органічні рештки, то й поготів. Лущення стерні, щілювання на 38­40 см, весною пускаємо дискатор – такий обробіток ґрунту. Щілювання нам забезпечує додатково 50­60 мм вологи завдяки осіннім опадам – це півторамісячна норма опадів. Органіка на поверхні та плюс щілина – так ми зменшуємо горизонтальний стік води, збільшуємо вертикальне проникнення її в товщу ґрунту. Єдине – не профукати весною, закрити її. Коли багато органіки, закриття її зубовидними боронами не підходить, бо вони швидко забиваються органікою, тому – дискаторами. Не дисковими боронами, а дискаторами, де робочі органи розташовані на одному валу. Виставляємо невелику глибину, 5 см достатньо, й по суті утворюємо органо­мінеральну мульчу, водночас розриваємо капіляри. Ще один  плюс – у низині, якщо навіть і підвищена вологість, однаково все буде змішане і також зруйнує капіляри. А от зубовидна борона в низині навіть по оранці просто писатиме зубом, як ножем по маслу.

Так має виглядати картопляне поле

Так має виглядати картопляне поле

 

– Я бачив у вас на рівні зі зрізаною стернею розетки олійної редьки…

– Ось­ось, це ми спробували на 27 га розкидати насіння сидеральних культур за два тижні до жнив. Потім так зробили й на 200 га. Вгадали, нормально працює. Єдине – де задувало вітром, траплялися огріхи. В ідеалі, коли поле звільняємо від основної культури, у нас за два тижні олійна редька мала би сформувати розетку від 4 до 6 листків. Уявляєте? Ми не втрачаємо ці два тижні. Адже втрата вологи буквально за півдня після жнив може бути до 100%! Тому й правильно поступати так – іде комбайн, а дискатор відстає від нього не більше як на пів корпуса. Звісно, тут слід за погодою стежити. Тоді у вас буде гарантовано вже не 5 т/га, а хоча би 10 т/га, та ще стільки ж підземної маси. Сухої речовини загалом вийде до 20%, ви розумієте, про що я? Раніше ми ставили аплікатор на дискатор, але аплікатор вимагає підвищеної якості насіння, а тут якась соломина потрапить, забивається, є проблема. А ось сівалкою (розкидачем) можна, технологічна колія є. Я бачив інформацію, ставиться аплікатор на комбайн. Головне – вгадати з погодою, ну і з шириною посівної смуги не прогадати, краще хай перекриває.

 

– Заміна інтенсивного обробітку мінімальним. Під польові культури – зрозуміло, а як ви насмілилися це втілити під картоплю?

– Так, було непросто. Ми ментально, з діда­прадіда звикли до плуга. Навіть не задумуючись. Проте насправді всі технології нам насаджують не рослинники, а виробники техніки! Проаналізуйте якось. Отож, від овочів з 2011 року ми відмовилися взагалі, вони стали конкурувати з картоплею. Ми обрали те, що надійніше й забезпечує стабільніший дохід. Через два роки овочеву сівалку точного висіву з усіма прибамбасами продали, лишилася картопля й польові культури: кукурудза, зернові, бобові, соняшнику трохи ввели. Поступово відмовлялися від оранки під пшеницю, кукурудзу, під картоп­лю ще орали. Не могли зректися цієї культури. Бо набудували сховищ, закупили техніки, словом, це не той випадок, що можна швидко поміняти напрям виробництва, замінити іншою культурою. Техніка тут специфічна, дорого коштує та й не кожному потрібна. Коли ми ще вирощували овочі, то з Михайлом Петриком уже проводили експеримент з вивчення обробітку ґрунту на умови росту й розвитку овочевих культур: на пів поля – оранка, на пів поля – глибоке розпушування. І помітили, що деякі культури істотно не реагують на спосіб обробітку ґрунту. Капуста, наприклад, уже не кажу про кукурудзу, а от коренеплоди все ж реагують. А нам же треба й не орати, й вирощувати кар­топлю. І ось 2009 року я вирішив не орати під жодну культуру, все – край! І вже 10 років не оремо. При цьому хочу зазначити, що для нас важливим було вирішити й питання диференційованого внесення добрив. Для кар­топлі особливо.

 

– Це ви про власний агрегат «Пеліпер»?

Гарні гребні і без оранки

– Саме так. Ми такий агрегат самі зробили. Наш головний інженер Пелипенко і став його головним конструктором, то ми й назвали так – «Пеліпер». Агрегат для передпосівного обробітку ґрунту та внесення добрив. Образно кажучи, «сир­бор­вінегрет» у живленні картоплі не треба, їй важливо, аби калій і фосфор були виведені із зони бульбоутворення, наприклад. Тобто нам треба різноглибинне внесення. Що і здійс­нює наш «Пеліпер» – за один прохід через 75 см вносить: калійні на глибину 20 см, фосфорні – на 15 см, а в зону бульбоутворення – 7­9 см, де материнська бульба – вже іншим способом вносимо азотні, борні, кальцієві, магнієві тощо. Картопля у нас на зрошенні, то азот даємо із поливною водою (фертигація). Все це відбувається із використанням  системи GPS. Щоправда, у нас садіння картоплі здійснюється за маркером, який має «Пеліпер», тут ми тисяч 20 євро зекономили. Від застосування сухих добрив, окрім калійних, відмовилися вже років 5, працюємо з рідкими: РКД, суміші КАС із сульфатом магнію.  Цієї весни вносили фосфорні й калійні добрива разом, однак надалі вирішили робити інакше – розвести їх у часі, перенести внесення калійних на осінь. Бо існує небезпека переущільнення ґрунту, особливо у вологий сезон: 1,5 т важить ємність з калійними добривами, додати ще 1,4 т з фосфорними буде ризиковано.

Той самий «Пеліпер» в роботі

Той самий «Пеліпер» в роботі

 

– І все ж, як ви формуєте гребінь для нормального розвитку бульб?

– «Пеліпер» якісно здійснює передпосівний обробіток ґрунту на 20 см. Питання гребенеутворення взагалі не виникає – ґрунт пухкий. Це справді: немає нормального гребня, немає розвитку бульб, відбувається розтріскування гребня, бульби, особ­ливо перші (а вони найкрупніші) – зеленіють. І ми їх викидаємо як нестандарт. Щоб сформувати хороший гребінь, слід робити глибокий передпосівний обробіток ґрунту, не оранку, а обробіток. Раніше здійснювали його фрезою на 15­18 см, вона перемішувала все і вирівнювала. Однак фреза – це шкода, ще й надто. Немає більшої шкоди – вона подрібнює ґрунт на дуже дрібну масу і стається дуже велике насичення киснем цього верхнього шару ґрунту, окислення гумусових речовин. Додам ще один нюанс. На збагачених органікою ґрунтах за дефіциту вологи спостерігається дуже інтенсивний розвиток парші. І картопля, якщо контактує з такими рештками, швидко уражується захворюванням. За поверхневого обробітку рослинні рештки не потрапляють у зону бульбоутворення, як це відбувалось за оранки. І це ще одне підтвердження правильності нашого шляху.

Сидеральна маса й правильний її розподіл по полю

Сидеральна маса й правильний її розподіл по полю

 

– Падінням урожайності заплатили?

– Проблеми справді були. З 2009­го по 2013 рік урожайність по багатьох культурах упала майже вдвічі, можете уявити? Кілька років поспіль. Думаєте, не чухав потилицю: чи не даремно все затіяв? Переконувало що? Виходиш навесні в поле, а воно пахло, як поле у батьків, коли вносили багато гною… Відчувалося, що біологічний процес відбувається. На сьогодні врожайність на рівні та стабільна, а головне ж – стабілізувалася деградація ґрунтів. Лише через 10 років! Це при тому, що легкосуглинкові  ґрунти відновлюються швидше.

 

– З чого починається перегляд методів господарювання? Що переконує найбільше?

– Голова – це найголовніше. Ментальність. Ідея народжується й ти нею живеш майже рік. Потім її слід передати агроному й переконати теж. Можна ж і два роки переконувати, щоб дійшло. А якщо він не зрозуміє і не прийме серцем, то буде говорити тобі те, що ти хочеш почути, а як воно виконуватиметься, то вже інше питання. Потім, можливо, й трактористу це донести варто. Адже на кожному етапі впливає людський чинник, і все може зірватися. До роботи на наших полях тракторів і комбайнів без кабін, як на виставці в Ганновері, ще ой як далеко. Тому робота з кадрами, підготовка та перепідготовка – це зона постійної уваги керівника й головних спеціалістів господарств. Не можна сподіватися, що навіть такий вищий навчальний заклад як НУБіП підготує вам готового суперфахівця відразу. Навіть якщо ви й поставите на наші майданчики найсучаснішу техніку – аби вчилися. Це було би чудово. Однак із молодими людьми слід працювати весь час, постійно. Як і над собою теж. Нині вищі навчальні заклади потребують уваги й «плеча» агробізнесу. Лише спільна праця дасть гарний результат – якісного фахівця. 

 

Розмову вів Ігор Самойленко

ВИДЕО
СОБЫТИЯ