НОВОСТИ

Повернення ротаційної борони та інші технологічні дрібниці

ТЕГИ:

Послуги з агроконсалтингу в нашій країні ще в зародковому стані. Особливо попит на такі консультації. На відміну від США та інших країн, де ця сфера є надійним плечем для фермерського господарювання, у нас задля цього кожна компанія утримує штат фахівців із кількох напрямів. Так історично склалося, що краще мати свого спеціаліста й довіряти саме йому. Одначе такий фахівець здебільшого дуже зациклений на внутрішньому житті компанії та надто залежний від вищого керівництва. Тому він ніколи не перетинає коло, обведене навколо його обов’язків шефом, як Хомою Брутом у фільмі «Вій». Тож часто навіть не ризикне дати несподівану пораду, котра поза цим колом.

 

Нині подібною роботою активно перейнялися компанії – виробники насіння, ЗЗР і техніки, поради котрих, як відомо, попри озвучені високі цілі все ж виконують власні маркетингові завдання – до успіху ви маєте йти лише з їх продукцією. Однак на ринку уже працюють і незалежні консультанти. Володимир Степанчук відомий аграріям за колишньою роботою в корпорації «Сварог», де він очолював напрям наукового забезпечення «Лотовка Еліт», після чого був директором з розвитку технологій компанії Genetic Plant Cells. Володимир проходив стажування у США, Канаді, Аргентині, Франції, Ізраїлі, Німеччині, Австрії та Італії. Засноване ним ТОВ «Авторитет Агро» якраз і пропонує консультації з агробізнесу.

– Ви спеціалізуєтеся на якихось конкретних технологіях чи консультуєте щодо загального ведення бізнесу? Вам пропонують розв’язати якусь проблему чи після вивчення господарства ви самі радите щось змінити? Як це відбувається?

– Трапляється по­різному. Загалом, ми пропонуємо професійний супровід технології вирощування тих культур, на яких господарство вже зупинилося. Аналізуємо наявний рівень цих технологій, набір техніки та заходів. Щомісяця, особливо у критичні періоди, ми на полях своїх клієнтів. Я не нав’язую нічого, адже вони мають свій погляд, знання та досвід. Коли бачиш техніку, котра суперечить технології, вибрана помилково чи просто її рівень недосконалий, прямо сказати це власнику компанії не просто, адже можеш образити людину, котра довгий час планувала і збирала її, купувала, а тут раптом хтось каже – позбався її. Це неправильно. Я плавно демонструю технологічні процеси й вимоги до них, переконую у важливості поступового переобладнання цієї техніки під сучасні вимоги і більш­менш сучасні технології. Наше завдання у будь­якій компанії – оптимізація затрат і збільшення прибутку завдяки збільшенню врожайності: є елементи, які можна прибрати, і є, які слід додати. І виграти навіть за несприятливих умов.

Володимир Степанчук

 

– Володимире, от зараз нагальне питання для всіх – вологозбереження і вологозабезпечення упродовж вегетації. Що ви радите?

– Передусім звертаю увагу на технологію обробітку ґрунту й агротехнічні заходи. Загалом, налаштовую на мінімальну кількість ґрунтообробних операцій, аби зменшити втрати вологи. Я певен, ви ж буваєте в Ганновері, на виставці техніки. Якщо взяти 2009­2010 роки – плуги на цій виставці були переважною технікою для обробітку ґрунту, торік їх на виставці практично вже на 80% стало менше. Більше глибокорозпушувачів, комбінованих агрегатів. Нині популярні різні способи обробітку ґрунту: No­till, Strip­till, Mini­till… Одначе, як на мене, у нас до більшості технологій підходять доволі вільно. Коли я в Канаді вивчав Strip­till, там технологія витримувалася чітко, система ведення як елемент точного землеробства була просто табуйована: кататися зайве по рядку було неможливо. Однак там і підхід інший до упровадження технології. Спочатку на цих площах ми у фермера на 3,5 тис. га здійснювали глибоке розпушування, потім під оранку вносили 15­20 т/га курячого компосту, аби органіка з набором поживних елементів була, і років 10­12 там сіють по смугах. Навесні перед сівбою вони спеціальними розгортачами­ «їжачками» розкривали міжряддя у рослинних рештках, аби ґрунт прогрівався до сівби. Під час сівби вносили два види добрив: азот і калій. Strip­till реально забезпечує багато переваг і додає 10­15% урожайності. Бачив, що більш­менш вдало по смуговому обробітку вирощували у ТОВ «Рідний край» (МХП) пшеницю й ріпак свого часу. У «Сварозі» цю технологію до завершення ми не довели.

Ущільнення ґрунту

 

Однак особисто я бачу більшу перспективу у вертикальному обробітку. Є різні агрегати такого ґатунку. Питання в тому, які культури ти вирощуєш. Та і чинник сівозміни тут відіграє свою роль теж. Я прихильник боронування пружинними та ротаційними боронами. Ще протягом 2010‑2012 рр. у «Сварозі» я пропонував міжрядну культивацію, котру тоді лише поодинокі господарники застосовували, розпушування не робили ні на буряках, ні на кукурудзі.

Деградація ґрунту від пересихання

 

Звичайні ротаційні борони, які ще в народі називали «мотиками», були популярні в радянські часи, ще в 1960‑1970 роках, пам’ятаєте? Це була класика землеробства. Такого спектра засобів захисту не було, це пізніше у боротьбі з бур’янами перейшли на хімічний захист. Проте ж цей механічний спосіб – не лише боротьба з бур’янами, а й закриття вологи! Ми втрачаємо вологу, котрої й так мало. Один прохід ротаційної борони, як свідчать німецькі науковці, запускає до ґрунту 10 кг / га діючої речовини азоту. Під час виходу лопатки борони із землі відбувається ефект мікровибуху, і ґрунт насичується азотом. Завдяки цьому можна або зменшувати використання азотних добрив, або ж їх взагалі не використовувати. Така борона здійснює поверхневе розпушування і аерацію ґрунту, кришить грудку, перемішує верхні ґрунтові шари між собою, частково вирівнює мікрорельєф і на 99 відсотків знищує бур’яни у фазі білої ниточки. При цьому пошкодження культур зовсім незначне – не перевищує 1,5 %. Боронувати можна як до сходу посівів різних культур (зернових, просапних, технічних), так і після. Наразі цю операцію почали масово застосовувати й великі компанії та малі фермери, подіб­них агрегатів на ринку достатньо, Україна сама стала їх виробляти. Чекати на дощі не можна, точніше, сподіватися на них треба, однак самому слід усілякими способами нагромаджувати й акумулювати вологу в ґрунті, аби потім довше використовувати.

Кулісні посіви

 

«Сварог» уже кілька років поспіль застосовує такі борони, у МХП цей напрям виправданий результативною практикою теж. Торік в одній невеликій компанії на 500 га озимого жита завдяки такому заходу гербіциди не вносили взагалі… Варто пам’ятати, що будь­яке розпушування охолоджує ґрунт. Ми руйнуємо пори, волога йде знизу і нагромаджується в 20‑сантиметровому шарі.

У просапних така потреба нагальніша тим паче. Там міжряддя на 70 см певний термін (до змикання рядків) відкрите, туди проникає сонце, ґрунт пересихає й утворюється кірка. Це і проблему створює, і волога неефективно використовується. Для цього є прадавній спосіб – міжрядна культивація.

– У живленні у вас є якісь свої нюанси?  

– За складних погодних умов ми не повинні давати зайвий азот чи інші елементи про всяк випадок, а лише вроздріб, у критичні фази. Ось, скажімо, у пшениці є три критичні фази – сходи, початок кущення і найбільш оптимально­критична: кінець кущіння – початок виходу в трубку. Саме тоді закладається колос, його довжина, кількість колосків і зерен у них. Саме тоді за хорошої погоди й вологості пшениця забирає 2,5 кг / га азоту з ґрунту. Ми маємо забезпечити її азотом до кінця цвітіння, далі – під час формування колосу і його наливання теж, але тоді споживання цього елемента буде вже не таке потужне. Якщо раніше могли дозволити собі розкидати добрива врозсип, тут навіть словосполучення говорить за себе – розкидати… Я – за внесення добрив, а не за розкидання у великих дозах на початкових етапах, за перехід із їх сухої форми на рідку. І давати їх роздільно, тоді ми управляємо процесом. Якщо ми запланували отримати 8‑9 т / га пшениці та бачимо, що йде посуха, навіщо давати зайву кількість добрив? Урожай ми все одно не доберемо, це просто зайві витрати. На кукурудзі та соняшнику рекомендую працювати рідкими добривами. І вроздріб теж. Коли ми їздили по фермерах США, котрі на круг вирощують кукурудзу по 16‑18 т / га, там дробне внесення добрив застосовується за будь­яких технологій, по фазах розвитку.

Згадаймо й такий популярний досі спосіб – внесення азотних добрив по мерзло­талому ґрунту. Дають 3 ц / га селітри, наприклад. Що відбувається? Восени пшениця увійшла у стан спокою, взимку вона не росте, однак дихає. Вона втратила вологу, заморожена. Коли почалася весна, якась волога вже є – снігова, дощова. Ми по мерзло­талому ґрунту кидаємо азотні добрива, волога відтаює, розчиняє їх. Тож ми вважаємо, що підживлюємо рослину. А будь­яке добриво – це сіль, правда ж? Рослина прокидається, хоче рости, їй потрібна вода, а ми їй що даємо? Потужний сольовий розчин! За 7‑10 днів рослина його споживає, це так, але коренева система стає лінивою, не розвивається, не шукає поживу й вологу. Й надалі ця коренева система буде недорозвиненою. А прийде ж посуха! Відтак на старті слід давати дозу не більшу за третину потреби, далі – залежно від фази. І пам’ятати про обов’язковий елемент – боротьбу з плужною підошвою, глибоке рихлення. Потужний розвиток кореневої системи на старті – основна умова гарного росту вегетативної маси. Якщо вже на початку матимемо слабку кореневу систему, вона й далі відставатиме ще більше. Загалом, я не прихильник підживлення по листку. Моя філософія ґрунтується на тому, що 90 % поживи рослина має брати саме з ґрунту, через кореневу систему, так фізіологія побудована. Скажете, а як же світові рекордсмени по пшениці, сої та кукурудзі, вони ж спираються на підживлення по вегетації? Так, спираються. Вони використовують усе, що можна, аби вийти на рекорд. Однак для рентабельності у промислових масштабах це не годиться. Ви ж пам’ятаєте, як Род Сміт з Великої Британії, що 16 т / га пшениці отримав, зізнавався, що його технологія не прибуткова, він просто хотів вийти на рекорд. Ті самі англійці, та й інші європейці кажуть, що вирощувати вони навчилися, але тепер хочуть зосереджуватися саме на кореневій системі, на методах її збільшення.

– У вас великий досвід вирощування сої. Чия генетика, на ваш погляд, найкраща? І на що важливе в технології її вирощування аграрії ще мало звертають увагу?

– Майбутнє сої в Україні я пов’язую однозначно з соєю американської селекції – селекції великих потужних американських компаній. Вони на нашому ринку є. Я не хочу ображати інші селекції, скажімо, наш ринок здебільшого завантажений канадською селекцією, одначе у великих компаніях я б сіяв американську сою. Правильно підібрані сорти, адаптовані для українського ринку. Свого часу в мене було посіяно понад 150 сортів зарубіжної сої, усіма правдами й неправдами звозив її з усього світу, три роки на це пішло. Вітчизняна серед них була теж. Американська ж була кращою, як не крути. Зрозуміло, що їхня генетика сої спрямована на те, щоб рослини добре гілкувалися, там же спосіб сівби на 76 см. Якщо ці сорти просто автоматично перенести в Україну – вони в нас так не гілкуються. Виявилася ще купа інших розбіжностей за умовами. Тоді всі вихідні дані досліджень ми спрямували в одну селекційну компанію у США, на котрій спинили свій вибір, і стали вести з нею перемовини про цілеспрямовану роботу з виведення стабільно урожайного (під 4 т / га) сорту, найкраще адаптованого для України. Вони були готові це зробити, однак лише на одне запитання ми не могли дати ствердної відповіді: «Чи забезпечимо ми тут їхнє авторське право, чи не втратять вони своє роялті?». Як ви здогадуєтеся, цього гарантувати ми не могли. До речі, якось я спитав у американського фермера, чому він сіє сою з міжряддям 76 см, а не пробує їх звузити? Він відповів, що робить це вимушено, оскільки у них у сівозміні кукурудза та соя, і ризик захворювань у щільних посівах зростає неймовірно. Іноді це просто миттєва смерть – сьогодні соя стоїть зелена, а завтра вона пожовкла. Він вірить, що з міжряддям 19‑38 см урожайність у нього була б краща, якщо посіви не спалить хвороба. А у таких широких міжряддях вітер провітрює посіви. Ви хочете спитати: а чому не канадська соя? А в Канаді середня врожайність сої яка? 3 т / га – ось вам і відповідь. Ми пишаємося рекордними врожаями уже кілька років. Однак середня врожайність в Україні не підвищується, лише в одиниць кращих господарств це спостерігається. У торішньому, вважайте, соєвому сезоні, врожайність її ледве за 2 т / га перевалила. А чому не 3‑3,5 т / га? Тут цілий комплекс причин. І починати слід з найбільш адаптованої генетики. Далі – правильна технологія. Ми не завжди вірно обираємо норму висіву, часто загущуємо посіви – про всяк випадок, а це посилює конкуренцію між собою. Соя навіть не в змозі розпізнавати «ніч – день», загущені посіви менш продуктивні. У нас уже давно проблеми з якістю посівного матеріалу, багато насіння, зараженого бактеріозом – понад 10‑15 %. Насіння беруть хтозна­звідки, думають, що заберуть хвороби препаратами, але ними все не зміниш, не вилікуєш, вони насінину кращою не зроб­лять. У догляді по вегетації багато помилок теж. У американців дороге насіння, не так, як у нас. У них соя середньо­ і мілкозерна, до 100 кг / га сіють, рахують кожну копійку. Протруюють не завжди всю. Наприклад, якщо сою сіють пізніше, коли ґрунт прогріється достатньо, на протруєння не витрачаються, соя в ґрунті довго ж не лежатиме.

Коренева система – місце найбільшої уваги

 

Застосування мікоризи

 

– Скажіть, Володимире, а змінити набір культур у часи посилення засушливого клімату ви не радите? Наприклад, у бік бобових, котрі й води споживають менше, і попит на них є в Азії, Індії.

– Справа в економіці. Все одно будуть сіяти ті культури, які економічно вигідніші. А такими лишаються – соняшник, кукурудза, соя і пшениця. Хтось іще ячменю може надавати увагу, якщо співпрацює із солодовими заводами. Бобові – це ніша, тут інтерес хвилеподібний: то є ціна, то її зовсім нема. Експериментувати можна на невеличких площах. 

– У вас такий самий значний досвід і з вирощування пшениці – «Сварог», наскільки я пам’ятаю, давав на круг майже 9 т / га на 19 тис. га. Отож, і серед пшениць ви визначили кращі?

– Ми тоді отримали 8,9 т / га на круг, здебільшого була європейська, передусім німецька селекція. По цій культурі комусь однозначно рекомендувати найкращий варіант неможливо, кожен має обирати згідно зі своїми умовами. У цій царині вітчизняна пшениця має свої переваги. Якщо узяти регіон Харківщини, наприклад, або інші області, де критичні ситуації по врожайності, зокрема південь України, – там німецьку пшеницю сенсу сіяти немає, бо ці сорти переважно середньостиглі та пізньостиглі. Навіть у західних областях пізньостиглі сорти сіяти не варто. У них буде гарний колосок, навіть великий, я добре це знаю, але понад 8 т / га не буде, вегетації сформувати врожай не вистачає. За недостатньої кількості вологи у Німеччині торік урожайність пшениці знизилася вдвічі, їх сорти не посухостійкі. Німецьку селекцію здебільшого представляють спельтоїди, там у виведенні сортів використовували спельту, аби збільшити колосок. Ця селекція потребує інтенсивного захисту, бо не має високої стійкості проти комплексу хвороб, адже є баланс між урожайністю і стійкістю: якщо ти підвищуєш урожайність, то втрачаєш у стійкості, це селекційна логіка, навіть якість втрачаємо. Це не сильні пшениці. Всі високоврожайні пшениці – пшениці середнього класу, високорослі та дрібнозерні. Одеський селекційно­генетичний інститут працює по‑іншому. Його низькорослі пшениці – для посушливих зон. В Європі немає «степняків», є таке поняття, що застосовується для характеристики посухостійких сортів пшениці та ячменю, які вирощуються на богарі. У нас теж їх мало, це старі сорти. Також остиста пшениця стійкіша до посухи. Відтак, якщо я у складних умовах півдня вирощую 3,5 т / га пшениці, європейську селекцію сюди завозити немає сенсу, кількість вологи (якщо без зрошення) не дасть змоги тут виростити більше. Отож південь України – місце виключно для вітчизняних пшениць. Сюди ж можна долучити й Харківщину. Подібним чином варто розглядати і глибоке Полісся. Тут європейська селекція здатна забезпечити врожай на півтонни вищий з гектара, ніж вітчизняна, однак на бідних ґрунтах буде проблема з якістю. Мені видається, що Полісся з його пісками могло би стати красивою зоною органічного виробництва традиційних для зони культур, а також лохини та іншої ягоди. У центрі – Київщина, Вінниччина, навіть Черкащина – там добре почуватиметься як вітчизняна пшениця, так і європейська. У «Сварозі» я перебрав масу наявної на ринку селекції пшениці. Якщо 2012 року «Сварог» збирав 5,5 т / га, то 2014‑2015‑го – вже 8 т / га і більше. Проблема іноземної селекції в тому, що вона довго йде до нас і доходить здебільшого та, що там уже випрацювала свій потенціал.

І почекайте, ви ж не думаєте, що ця врожайність у «Сварозі» зросла виключно завдяки зміні якісних сортів? Ні. Ми весь час працювали над технологією. Звернули особливу увагу на глибину загортання насіння, стали сіяти на 2,5 см, не глибше, на правильну норму висіву, правильне протруєння насіння, правильні терміни сівби. Наприклад, я довго не розумів, як боротися з гессенською мухою. Обприскувати посіви, коли побачиш заселення шкідника? А от коли температура перейшла +14°С, мухи ти вже не побачиш. Тож ми стали сіяти пізніше.

– Зрозуміло, дрібниць не буває…

– Такі дрібниці і бувають основними в технологіях. Ми багато аналізували – де додати. І такі дрібниці якраз і додавали тонну прибавки. Ну не треба сіяти на 4 см, це нерозумно. Вузол кущення за будь­якої глибини сівби все одно утвориться на глибині 2 см. І коли мені фахівець одного відомого холдингу каже, що він регулює глибину кущення глибиною загортання насіння, тобто якщо треба, то опускає до 6 см, аби не кущилася, то я диву даюся. А який же ти матимеш колосок? Його ж не буде зовсім! А він має бути 25‑26 г. У пошуках вологи заглиблювати насіння пшениці не можна категорично. Однак це не стосується ячменю, якому треба 3‑4 см. Кукурудзу слід сіяти на 6 см – це класика, можна ще трохи заглибитися, але не мілкіше, бо буде проблема з кореневою системою, з повітряними коренями, це всі розуміють. Соняшником вологу можна пошукати й на 7 см, він зійде. Є моменти, які варто знати: що можна робити, а що – не можна. Й такою важливою дрібницею є підбір гібридів культур не стільки посухостійких, як жаростійких. Це інший показник. Є у мене ще одна «фішка» – рекомендую підсівання культури в культуру, скажімо у кукурудзу, що вже підросла, якусь іншу, низькорослу культуру. Коли збереться урожай кукурудзи, її міжряддя не будуть порожніми і сонце не палитиме ґрунт. Ось наразі я розробляю таку суміш для одного фермера. Або в органічну пшеницю всіваємо конюшину, збагачуємо азотом. Я ще 1990 року всівав у кукурудзу різні культури. Це тоді розроблялося у кормових сівозмінах. Особливо це прийнятно для невеликих фермерських господарств.

Стан кореневої системи: ліворуч – після оранки, праворуч – мінімальний обробіток

 

– Ви схиляєтеся до органічного виробництва?

– Та більше до такого собі гібридного землеробства якщо можна так висловитися. Адже є конвенційне (класичне) землеробство і є органічне. Мене на це поєднання обох технологій підштовхнув австралійський фермер і вітчизняний фермер з Івано­Франківської області – хімічний захист поєднувати з механічним обробітком, застосовувати сидерати, підсіви культур тощо. Сучасне органічне землеробство – це теж інтенсивна технологія, різниця тільки в тому, що засоби захисту тут біологічні, а не хімічні. Зменшення пестицидного навантаження на ґрунт, на всю біоту з бактеріями та мікрозою надважливе. І це теж впливає на вологозабезпечення – чинник, з котрого ми починали нашу розмову. Чим більш розвинена в ґрунті біота, тим краще вологозабезпечення. А ось вам цікавий висновок. За даними французьких фахівців Інституту мікробіології, ми знищуємо бактерії та гриби найбільше фунгіцидами, а не гербіцидами та інсектицидами. Хоча традиційно вважаємо, що від фунгіцидів одна лише користь… А у нас кількість фунгіцидних обробок зростає, сівозміни ж немає, у кращому разі – є лише її ланка.

Ми ще багато до впровадження чого не дійшли, статки аграріїв дають змогу мало задумуватися над копійчаними заощадженнями. Мені агроном з Ізраїлю якось говорив, що в них, коли вони запроваджували повсюдне крапельне зрошення та інші революційні новації, вибору не було: або ми виживаємо, або ні. У нас ще є вибір.

 

Розмову вів Ігор Самойленко

ВИДЕО
СОБЫТИЯ